Але сталося неймовірне. До штурму Замостя в Кривоноса, Богуна, Данила Нечая, Чорняти та Сірка все було заздалегідь старанно узгоджене, припасоване і зготовлене, ба військо навіть відпочило. Додаткові полки на чолі з Небабою, Кричевським, Гладким, Іваном Нечаєм, Гаркушею, Кривошапкою та Микульським гетьман, як і вимагала Мала рада, послав на Радзивілла, і ті зі сорокатисячними місцевими повстанцями менш як за місяць часу звільнили від Литви Брагін, Лоєв, Гомель, Річиці, Мозир, Туров, Пінськ, Берестейськ, Чечерськ, Брест, Рогачів, Бихів та Мотилів.
Отож, не боячись удару в бік, призначені штурмувати Замостя полковники готувалися до наступу. Кривоніс мав пробратися із Чорнятою із-за річки Вепсі та її боліт і вдарити в леті на Суховолю і Ліпське, Богун з Данилом Нечаєм — між Черничиним і Голобужем впасти на Меншин. Сітавець та Демковець, а Сірко, в свою чергу, бурею налетіти на Комарів і Лабунне, окличивши початок своїх дій гарматним пострілом як гаслом для загального наступу й штурму.
Про якусь невдачу і мови не було. Всі три об'єднані потуги, не спиняючись, як наполіг ще не видужалий від поранення під Старокостянтиновим Кривоніс, мали врізатися — за згодою і планом Хмельницького — клином у регіменти ляхів у Замості. В своєму резерві цього разу гетьман лишив Гирю, Демка, Морозенка, Глуха, Тетерю та Дорошенка і на віддалі — орду, звичайно, під таємним наглядом, досить навчений її поводженням дотепер.
Правда, як досконало і викінчено та виважено не розробив гетьман Богдан плану бою з ляхами на чолі із «периною», «латиною» та «дитиною», призначені іти першими на Замостя полковники, вернувшись у розташування своїх залог, самочинно переінакшили Хмелевий план, не пішовши на ворога із Заболотців, Заставного та Вільхової спільною лавою, де їх ляхи, завдяки таємним вивідцям, уже чекали, а вирішили тризубовим клином зненацька проколоти, розірвати чи й оточити з трьох боків найбільше огармачені польські охоронні застави, щоб потім уже — таки лавовим клином,— врізатися в Замостя.
Став у пригоді та посприяв цьому, противному для гетьмана, рішенцеві, приведений за дня Турлюном та Халявою полоненик. Сіркові своїм полком, у якому налічувалось завдяки приєднанню навколишніх селян втричі більше козаків, ніж визначалось, випало наступати в лоб досить укріпленим польським редутам. Отож, було та було роботи Турлюновій та Халявиній чатам у розвідуванні, хоч місцеві повстанці їм і допомагали тут неабияк.
Полоненик повідав Сіркові, а через нього й іншим, що гоноровий пан Вишневецький, перегризшись із Оссолінським, Заславським, Остророгом та Конецпольським із-за Карла-Густава, якого бажав бачити королем на місці покійного Владислава, та не ставши, як хотів, ні польним, ні коронним гетьманом, бо, окрім того, був ганебно розбитий Перебийносом, тепер зі своїми дуже поріділими надвірними жовнірами в баталію не стане. Отож і це врахували самочинці-полковники, а Кривоніс при тому навіть осмутився, що не зустріне в боях Яреми...
Бій почався на світанку одночасно, трьома зубами направившись на польські ще сонні редути. Сірко, відірвавшись ще за дня від гетьманового резерву та орди, повів у наступ свій триполк із ліска, в який за ніч спішно передислокувався, бо той був ще й на горбі. З того ж горба його козаки пустили в долину на польські редути довгий ряд спарених оськами та обмотаних на матицях-втулках просмоленим прядивом і підпалених коліс, які, несучись покотом униз, лишали по собі стіну із чорного диму, докочуючись в розгоні аж у ляські, уже розладнані гарматними вибухами та набоями редути.
По якомусь перетасуванні козаки услід отим вогненним колесам, між їхніми чимало віддаленими дворядами пустили також підпалені, впряжені волами вози із сіном, під яким, був порох, і бідні нажахані тварини з несамовитим ревом, все швидше і шаленіше, все освічуючи довкола, ломилися в польські авангардні редути, смертельно наполохавши і драбантів, і жовнірів, і коней.
Тривало все недовго, і в оте пекло, з того ж таки бірка, пустивши своїх пішців по обох боках, Сірко й повів буйною тучею кінноту із шаблями, арканами та списами. Гуркіт, грякіт, дике іржання коней, що бурею неслись на ляхів, покрилися перед ворожими редутами Сірковим кличем:
— Вперед, славні козаки! Смерть ляхам! На пере-могу-у-у! Я з ва-ми-и, поб-ра-ти-ми-и-и! Смерть кривдникам нашим!..
Напуджені гарматними ядрами, отими вогнями, вибухами, димами, пожежами та осатанілими і збожеволілими волами ляхи похитнулися, коли ж зачули наростаючий неймовірної сили стукіт кінських копит — і зовсім показали спини. Однак втікали лише до першого кінного заслону. Надалі, як і в Кривоноса з Чорнятою та в Богуна з Нечаєм, бойовище набрало запеклої різанини. Значна частина Сіркових повстанців-пішців заходилася переозброювати і овершувати себе драбантськими та жовнірськими кіньми й начинням, аж поки Сірко не спинив того і не повів усіх у наступ.
Точилася та різанина протягом усього дня, без будь-якого перепочинку, перемістившись нарешті під вечір під саме Замостя. Ворог залишив на полі брані куші людських і кінських трупів, ридванів, берлинів, карет, возів, повних вин, медів і браги, срібла й злотих для оплати драбантам і жовнірам, ядер, різної зброї і збруї, набоїв, черед гов'яди, косяків осідланих і обезвершених коней. Три козацькі потуги зійшлися нарешті, оточивши півколом Замостя.
У наступні дні місто й зовсім було окільцьоване Сірковим, Богуновим, Нечаєвим та Чорнятиним полками, Кривоніс же подався на плечах утікачів на Люблін. Чотири доби тривала та битва за Замостя, і лиш на п'ятий козаки зломили опір оборонців, знову захопивши тисячі полонених, табуни коней, майнові, скарбові та харчові припаси-трофеї.
На короткій раді-потрактунку полковники домовились так: передати орді полонених, відпровадити Хмельницькому із полками Чорняти і Нечая трофеї і правитись услід за Кривоносом. Та раптом отримали гетьманів суворий наказ: отаборитися для спочину потуг у Замості й чекати його наступного повеління. Звичайно, і Богун, і Сірко, і козаки відчували смертельну втому. Але ж не до перепочинку було. Ворог повержений, йому не випадало давати час на те, щоб опам'ятатися. Настрій у полковників і зовсім підупав, коли довідалися: гонець і Кривоносові повіз веління негайно повернути свій полк до Замостя. Не лише в Богуна та в Сірка помінявся він аж-аж-аж, і у їхнього козацтва, та найпаче у місцевих повстанців. Ті, незважаючи на смертельну втому, аж ворохобно вимагали в обох полковників вести їх на Люблін, Краків і Варшаву хоч і вночі, бо в багатьох із них домівки та родини були не лише під Любліном, а й далеко за ним. Чутка про гетьманів наказ Кривоносу повернутися з-під Любліна обурила всіх звитяжців аж до заворухи.
— Ганьба! Зрада! Глум!
— Гетьман злигався зі шляхтою!
— До дзябла шляхтича Хмеля!
— Кривоноса — гетьманом!
— Нечая!
— Богуна! Богуна-а-а!
— Ведіть нас!
— На Люблін!
— На Краків!
— На Варшаву! — вимогливо кричали юрби, купчачись серед ночі на майданах і вуличних клинцях міста, що палахкотіло пожежищем, підпалене ще втікачами-жовнірами за поміч населення козакам...
Стривожені і гетьмановим повелінням, і настроєм козаків, Богун і Сірко спішно, серед ночі, подалися із джурами в Богданову регіментну ставку. По путі вони довідалися, що з паном Хмелем тепер трактують гінці польського сейму, який конвокаційно зібрався на раду і обіцяє задовольнити гетьманову вимогу про призначення Яна-Казимира, а не Карла-Фердінанда крулем. Там же полковникам довірчо було сповіщено, що в помежжях Слобожанщини скупчилися чисельною силою царські війська під проводом воєвод Плещеєва, Волховського та князя Хотмижського, дарма що гетьман просив царя, хоч би для вигляду, стати стрільцями проти Радзивілла під Смоленщиною...
У ставці Хмельницький прибулих у північ полковників не прийняв, порадивши через свого джуру перепочити в чеканні аудієнції до ранку — приймав-бо слів царя Олексія, королеви шведської Христини і султана Магомета, які дійсно перебували в регіменті і по черзі трактували при гетьманові з генеральним писарем Виговським. Прибульці дізналися ще й про те, що орда під смолоскипами, не чекаючи дня із-за наближення байраму, вирушила з понад десятьма тисячами переданих їм і ними полонених жовнірів та драбантів у Крим, із-за чогось геть пересварившись із султановими посланцями-перетрактовцями...