— Ви добре пам'ятаєте Гаррі Сайгона?
— Так! Я зразу ж упізнаю його! Ви захопите його з доказами!
— Ви маєте на увазі американський паспорт з вашою фотографією?
— Звичайно.
— Де й коли ви зустрічалися з Гаррі Сайгоном?
— Уперше в Парижі, коли він передав мені цей триклятущий чемодан.
— А вдруге?
— Через рік… У Женеві… Саме він запропонував мені усунути Георгія Яковича з тієї посади, де той тоді працював…
— Він розмовляв з вами про Пеньковського?
— Так.
— Коли?
— Практично під час кожної з цих зустрічей.
— Він казав вам, що Пеньковський їхній агент?
— Ні.
— Впевнені?
— Звичайно.
— Що його цікавило в Пеньковському?
— Все.
— А що ви йому відповідали?
— Я?
— Ну, звісно, не я, — посміхнувся Славін. — Я знав би, що йому треба відповісти.
— Я намагався давати обтічні відповіді.
— Чому?
— Не знаю… Я боявся Пеньковського… Я думав, що це перевірка…
— Ви думали, що це перевірка, — знову повторив Славін і, не кваплячись, майже по складах запитав: — Скажіть, а скільки варіантів і значень дав цей Сайтон для використання слова «Ліберті» в шифровці?
Обличчя Кулькова знову потекло; Славін зрозумів, що вгадав; бійся везіння спочатку, згадав він слова Абеля, той часто повторював саме цю фразу; зараз Кульков поставить якесь запитання, щоб виграти час.
— Що ви маєте на увазі? — спитав нарешті Кульков, облизавши сухі губи.
— Нічого, — втомлено відповів Славін, — абсолютно нічого. Але від того, як ви відповісте, залежить тільки одне: чи повірю я вам, чи ні. Конкретно: приймемо ми вашу пропозицію про поїздку в Берлін чи відхилимо… Не поспішайте говорити… Йдіть у камеру й подумайте…
… На повідомлення Кулькова, яке він заклав у контейнер-тайник, — звичайно, під контролем контррозвідників — і яке взяв через п'ятнадцять хвилин Роберт Юрс, радіо-відповідь, як це бувало раніше, того ж дня не надійшла.
КДБ не знало, що негайно після прочитання інформації «Н-52» московська резидентура ЦРУ надіслала в Ленглі шифрограму: одна з цифр написана «Н-52» таким чином, як було обумовлено заздалегідь, — на випадок його провалу.
… Прочитавши розшифроване повідомлення, ЗДРО простяг ноги, закинув руки за голову й заплющив очі, він не знав, радіти цій новині чи сумувати; будь-який агент приречений, тільки коли це трапиться; зараз важливо інше: чи настав час, коли вигідний провал «Н-52» і, відповідно, розиграш «Ліберті», чи цей час ще не настав; рано, пізно, ие встиг, поспішив, — значення не має; час настав чи ні, ось у чому річ…
… Кузані подзвонив Степанову; довго слухав гудки, тільки потім зрозумів, що його немає, поїхав; ти ж сам віддав йому машину; голова зовсім не варить, ось що значить шок.
Він дав відбій; посидів замислено з трубкою в чавунній руці; якщо я приречений на те, щоб бути сьогодні самотнім, нап'юсь, як тварюка, а мої ліки від серцевих перебоїв скінчилися, серце розірветься, прикро; жаль Стіва; пиндючиться, але ж дитина, я йому ще років три потрібен, поки там захистить докторську й одержить місце в хорошому інституті… На жаль, без галантерейника з мафії Равіньйолі, «почесного консула» Італії у Лос-Анджелесі, нічогісінько не вийде… Та ні, чому ж, заперечив він собі, рано чи пізно вийде, Стів дуже талановитий математик. Тільки шкода часу… На те, щоб зайняти плацдарм у нього — без моєї допомоги — піде зайвих п'ять, а то й шість років, а їх не повернеш… У його літа не думають про те, що прогаяного не надолужиш, це тільки в моєму віці близько бачиш безокий жах цієї непоправності, особливо коли спостерігаєш розкопки, де вчені промірюють черепочки… А може, це череп якогось Моцарта? Антропологів не цікавить, що було всередині, вони судять про вигляд по черепу та по кістках, логіки…
Кузані набрав номер, відповіла дівчина.
— Добрий вечір, — сказав він, — де ваш колега?
— О мосьє, в мене три колеги! Який вас цікавить?
— Той що вчився у Штатах.
— Це Жюль! Хвилинку, я покличу його! Він п'є каву в барі…
Жюль узяв трубку через кілька секунд; він біг, чи що, подумав Кузані; потім зрозумів: дівчина перемкнула телефон на бар, — вони тепер, як і ми, наскрізь телефонізувалися, навіть у туалетах поставили апарати.
— Послухайте, — сказав Кузані, — тут у вас у місті є «колл-герлс»[13]?
— Я маю подивитися вечірню газету, сер, — відповів Жюль. — Там повинні бути номери телефонів… Який тип вам більше до вподоби? Блондинка? Брюнетка?