— В тебе ніколи не з'являлося бажання, — задумливо спитав Кузані, — застрахуватися на мільйон доларів, увійти до лева в клітку і провести з ним день? Чомусь я певен, що він не кинувся б на мене… Якщо звір ситий, він не нападає на людину, йому ліньки…
Натиснувши на кнопку в кріслі, Кузані відкинув спинку й одвернувся до ілюмінатора.
— Я спробую поспати, добре? — тихо сказав він. — Ніде так не спиться, як у літаку. А ти присунься ближче… Хочу відчувати поряд із собою спину…
Степанов зітхнув:
— Запам'ятай, з розвитком науково-технічної революції функції попа, якому сповідалися, перейшли до лікаря. Йому розказують про себе все, нічого не приховуючи, — він володіє знаннями, які можуть тобі допомогти…
— До чого ти про це?
— Не знаю… Просто спало на думку, от і сказав.
— Добре, — всміхнувся Кузані, — коли повернуся додому, неодмінно піду до невропатолога, ти ж мене на це штовхаєш…
Бюро приватного детектива Ганса Прошке містилося неподалік готелю «Берлін». Його помічник, молодий і трохи екзальтований чоловік (Степанову це дуже не сподобалось; Кузані відмахнувся, шепнувши: «Не звертай уваги, на світі повно психів») провів у невеличкий хол:
— Шеф зараз вийде, сідайте, будь ласка.
На низькому столику, довкруг якого стояли три м'які крісла якогось дивного, темно-малинового кольору, лежали журнали «Поліцист», «Ассосіейшн фор лоу», «Детектив»; західноберлінські газети, підшивка «Інтернешнл геральд трибюн» і «Шпігель».
У Женеві, коли Степанов назвав Кузані приблизну дату і район майбутніх подій, той, за годину перед вильотом, заїхав до приватного детектива Рене Сежо; «Він співробітничав зі мною проти нацистів, які оселилися в швейцарській Асконії в останні місяці війни, чесний хлопець, принаймні особисто я вірю йому», Рене й назвав ім'я Прошке; «Тільки майте на увазі, панове, — сказав він, переводячи погляд із Степанова на Кузані, — Західний Берлін — особливе місто, зі своїм статутом, у них існує ряд обмежень, не відомих нам. Приватні детективи, зокрема, не мають права тримати зброї; і все-таки Прошке міцна людина, нова хвиля, ніяких зв'язків з минулим, у цьому розумінні він чистий».
… Прошке був цілковитою протилежністю своєму помічникові; величезний, недбало одягнений, повільний у рухах, він справляв враження абсолютної флегми; схожий на бездомного художника чи музиканта з дешевенького ресторанчика в привокзальному районі.
— Так, Рене мені дзвонив, дуже радий знайомству, фабулу він виклав досить туманно, розповідайте детально, я уважно слухаю.
— Можливо, це буде пов'язано з операцією розвід-служби, — сказав Кузані й спитав: — У вас американський акцент, жили у Штатах?
— Так, я там учився.
— Де?
— У Збігнєва Бзежинського, в Нью-йоркському університеті, факультет права… Про Бзежинського жартую, я не славіст, але його семінар відвідував, чоловік з головою.
— Цього не можна не визнати в ньому, — погодився Кузані. — Думати вміє…
— Що ви вкладаєте в поняття «розвідслужба»? — поцікавився Прошке. — До речі, повинен попередити, що наша розмова записується…
— Ким? — спитав Кузані.
— Моїм помічником, Францом. Тут так заведено, нічого не вдієш. Я повинен мати виправдувальні документи перед прокуратурою, якщо трапиться якийсь скол.
— Тоді краще поговорити в барі, — сказав Кузані.
— В якому?
— У вашому будинку, поряд з італійським рестораном «Ля Боке».
Прошке всміхнувся:
— Там теж записують. Але не Франц, а дяді з поліції, це значно гірше. Ходімо, — Прошке підвівся, — погуляємо, коли ви вважаєте, що справа така делікатна…
Вони вийшли на вулицю; спека спала, від каналу повіяло прохолодою, листя дерев було вкрите шаром пилу, і тому здавалося, ніби його намалював якийсь неореаліст, — відточеність правди, що наближається до фотографії.
— До речі, я дорогий детектив, — сказав Прошке. — Майте це на увазі. Особливо коли доводиться працювати проти організації. Одна страховка в такій справі коштує не менше тисячі марок.
— Я розумію, — кивнув Кузані. — Спочатку я поясню, що мене цікавить, а потім ви назвете ціну.
— Добре. Валяйте, я слухаю.
— Сьогодні ввечері…
Прошке зупинився, різко обернувся до Кузані:
— Що значить «сьогодні ввечері»? Зараз одинадцята година, вечір ось-ось настане, до справи треба приготуватися…
— Я закінчу, гаразд? — Кузані поліз по сигарети. — Так от, сьогодні ввечері по той бік зонального кордону має дещо статися. Так принаймні вважає мій друг, — він кивнув на Степанова. — До речі, він росіянин, вас це не лякає?