На весь екран — величезне серце Пітера Джонса. Професор Бінн відірвався від рентгеноскопа, подивився на колег.
Перший професор:
— Він приречений. Він може померти зараз, тут, на столі.
Другий професор:
— Дивно, що він ще ходить. У нього клапті, а не серце. Скільки йому?
Професор Бінн:
— Вісімдесят. Як ви ставитесь до операції на митральному клапані?
Третій професор:
— Скільки він коштує?
Професор Бінн:
— Не менше трьохсот мільйонів. А втім, ніхто цього не знає точно. Але якщо його виберуть на третій строк, він коштуватиме мільярд, у цьому я не маю сумніву.
Перший професор:
— Оберуть його чи не оберуть — це не так важливо: він проскрипить півроку. Це максимум.
Бінн відійшов від рентгеноскопа до селектора, що стояв на білому столі, вимкнув страшну пульсуючу фотографію старечого серця, натиснув на кнопку селектора — прямий зв'язок з іншим кабінетом, де на хірургічному столі під рентгеном лежав Джонс, — і сказав:
— Одягайтеся, Пітер, ми йдемо до вас.
— Можу я попросити гарячого чаю, Бінн?
— Можете. Так само нічого не болить?
— Ні. ІІу, а коли чесно: як мої справи?
— Все нормально, Пітер. Але бій проти Мухаммеда Алі ви не витримаєте.
Пітер Джонс посміхнувся:
— Це мене не бентежить. Я його куплю. Він упаде від мого удару в першому раунді. Я ж коштую триста мільйонів чи десь близько цього, хіба не так?
Страшенно перелякані очі професорів, погляди всіх спрямовані на кнопки мікрофонів селекторного зв'язку з сусіднім кабінетом.
Бінн усміхнувся:
— Я не обманюю своїх пацієнтів, колеги. Я їх знаю. Саме це додає їм імпульсу сили… Так, я дозволив йому почути ваші слова… Для інших це може бути шоком, а для сера Пітера — лише хороша психотерапія… Ходімо, він чекає…
«Вірте першому враженню, але при цьому вчитуйтесь у кожне слово документа»
Славін раз у раз кидав на професора Іванова швидкі погляди, особливо в ті моменти, коли той неквапливо переглядав записи, зроблені на маленьких аркушиках цупкого жовтуватого паперу. Велика голова трохи асиметричної форми здавалася вбитою у міцні плечі, — така коротка була його м'ясиста шия, вкрита намистинками поту; в залі, де йшов захист дисертації на здобуття наукового ступеня Макогоновим, було душно, але не настільки, щоб так потіти (мабуть, добряче п'є, подумав Славін, усі питущі, особливо по-чорному, неестетично потіють, як тільки з ними жінки сплять, тварини якісь); говорив професор командно, іноді дратувався з якоїсь, лише йому зрозумілої причини, і тоді голос його — і без того тонкий — зривався на фальцет.
— Усі мої критичні зауваження, — тим часом вів далі Іванов, — яких я не міг не висловити, ні в якому разі не міняють позитивного ставлення до роботи дисертанта. Ми виробили порочний стиль: якщо вже хвалити, то, як кажуть, захлинаючись, щоб жодного слова проти шерсті, — ура, геній, — люди долілиць! Не вірю я в таку похвалу! За нею вгадується рабство, нещирість і, зрештою, абсолютна байдужість до справи… Шкода, що в нашій ученій раді такий настрій ще й досі є… Як і всі ми, я глибоко шаную Валерія Якимовича Криловського, патріарха, як усім відомо… Але навіщо, — Іванов обернувся до голови вченої ради, — оголошуючи про виступ Валерія Якимовича, перелічувати всі його звання, лауреатства й титули? Навіщо ж трясти золотом, та ще й привселюдно?! Що за візантійщина така?! Проте роботу дисертанта, таку потрібну оборонній техніці, марудили два роки! Аж поки зібрали всі думки, утрясли плани, поставили в чергу, розіслали рецензентам… Два роки вилетіли геть! Я вибачаюсь перед дисертантом за цю вкриту мохом дрімучість процедури входження в науку і прошу його, як людину молоду, ще не биту, не впадати в байдужий песимізм. Життя — це бійка. На жаль. Особливо в науці. Пора навчитися вгадувати таланти, а не ставити для них спеціальну смугу для бігу з подоланням перешкод. Що створює спортсмена, те губить ученого. Я вітаю дисертанта: він сказав своє слово в науці. Це не переспів знайомих істин, не зібрання чужих цитат та схем, це — нова ідея, браво!
… Інспектор управління кадрів довго гортав особову справу Іванова, потім закурив «Приму» й задумливо сказав:
— Знаєте, товаришу Славін, чесно кажучи, цю людину я не розумію… Так, усі кажуть, талановитий, так, оре за двох, але моральне обличчя…