— Червоний? — спитав Прошке.
— Так, — відповів Степанов.
— Професія?
— Літератор.
Прошке посміхнувся:
— А чин по службі?
Кузані зітхнув:
— Генерал. Можна продовжувати? Чи те, що я не вважав за можливе приховати, — маючи на увазі громадянство мого колеги, — якось вплине на ваше рішення?
— Доказуйте до кінця, містер Кузані. Я повинен зрозуміти, чого від мене хочуть. Насамперед умови завдання, рішення потім. Коли б ви попросили мене вистежити вашу коханку, яка спить з приятелем, поки ви заробляєте гроші, я зразу назвав би ціну, — вигідна робота, ніякого риску… Ви ж сказали про операцію якоїсь розвідслужби. Це інша справа. Я життєлюб, розумієте, великий життєлюб…
— Так от, — продовжував Кузані, — в умову завдання входить таке: ви озброюютесь…
— У місті заборонено зберігати збро…
Кузані перепинив його:
— Чого ви такий прудкий? Вислухайте до кінця. Я прекрасно знаю, що ви живете під окупаційним статутом… Ви озброюєтесь телекамерою і знімаєте осіб, які спостерігатимуть у біноклі за подією, що має статися в НДР. Ви також фотографуєте номер машини, на якій ці люди під'їдуть до зонального кордону, це мене надзвичайно цікавить…
— Можливо, там буде не одна машина, — озвався Степанов. — Треба буде простежити маршрут кількох автомобілів.
— Думаю, вони поїдуть в аеропорт, — сказав Кузані. — Мене цікавить фотоматеріал про всіх, хто ввійде з ними… Чи з ним… у контакт. Якщо, звичайно, хтось увійде… Коли контакт відбудеться, я хочу знати, куди поїде людина, яка підходила до них… Чи полетить. Більше того, я хочу, щоб ви і ваш помічник супроводжували цих джентльменів, з'ясували, де вони зупиняться у тому місті, куди їх доставить літак… І стежили за ними доти, поки я не скажу: «Стоп».
— А як ви мені це скажете, хотів би я знати? Полетите разом зі мною й Францом?
— Ні. Я не полечу з вами. Я дам вам свій телефон у готелі «Кемпінський». І чекатиму вашого дзвінка.
— Ви розумієте, скільки може коштувати така операція?
— Думаю, дорого.
— Франц, — Прошке обернувся до свого помічника, який ішов за ним невідступно, — будь ласка, поцікавтесь вечірніми рейсами літаків… Їх, здається, дванадцять… Замовте квитки… На наші імена… на всі рейси.
Кузані й Степанов перезирнулись: у хлопця є хватка.
— Повернемося до оплати цієї роботи, — сказав Прошке.
— Я розумію, що це дорого, — повторив Кузані.
— Це не просто дорого, містер… Це дуже дорого.
— Я оплачу витрати. Про квитки на літаки, оренду машин і номери в готелях я не кажу, само собою зрозуміло. Прошу тільки не брати квитків першого класу, не орендувати «ягуарів» чи «ролс-ройсів» і не поселятися в люксових готелях.
Прошке спитав:
— Чи довго я маю топтати людей, які вас цікавлять?
— Не знаю, — відповів Кузані, подивившись на Степанова. — Поки що не знаю.
— А коли вони кудись зникнуть, це позначиться на моєму гонорарі?
— Скільки ви візьмете за роботу? — спитав Кузані.
— Я не знаю ступеня підготовленості об'єктів спостереження…
Степанов упевнено відповів:
— Найвищий.
Прошке поцікавився:
— Маєте якусь інформацію?
— Те, що в мене з'явиться, буде вручено вам на аеродромі, коли ви передасте містеру Кузані знімки, зроблені на місці…
Кузані зітхнув, пояснивши Прошке:
— Російський комплекс — зайва підозрілість, нічого не вдієш…
— Нічого не вдієш, — повторив Прошке. — Що ж, сьогоднішня фотооперація — дві тисячі, перші два дні нашого подорожування-погоні коштуватимуть тисячу сімсот марок… Тисяча мені, сімсот Францу… Наступні дні я хотів би одержувати по дві тисячі п'ятсот, — це, звичайно, багато, дуже багато, але все-таки справедливо.
— Дуже дорого, — сказав Кузані. Степанов похитав головою:
— Ні, Юджин, це за правилами. Пану Прошке треба буде дивитися не за коханцями… Риск великий, ми не повинні приховувати цього, нечесно, а ніщо так високо не оплачується, як риск.
— Де тут можна поміняти гроші на дрібні? — спитав Кузані. — Мені треба подзвонити в Голлівуд.
— В «Ля Боке», — відповів Прошке. — Наміняють, скільки хочете.
В ресторані було порожньо; вусатий італієць, який наслідував засновника ресторану (той купив будинок на Корсіці, добре заробивши під час західноберлінського буму, — середина сімдесятих, розрядка; поклав долари в швейцарський банк, одержує десять процентів річних, щасливець), ліниво підійшов до каси, вигріб жменю п'ятимарочних монет, висипав їх у кишеню Кузані, й сказав: