До Чек Пойнт Чарлі їхали мовчки; Уолтер-молодший попередив, щоб не вступали в пояснення, якщо машину затримають прикордонники НДР; «Ви не знаєте тутешньої обстановки, говоритиму тільки я, а ви мовчіть».
Офіцер вийшов з будки, козирнув, попросив показати документи тих, які в цивільному.
— Вони теж офіцери, — аж надто афектовано посміхнувся прикордонникові Уолтер-молодший. — Стомлюєшся щодня носити форму…
— Я розумію, — відповів офіцер приязно. — У вихідні я теж переодягаюся в цивільне.
Він зайшов у будку; Уолтер-молодший обернувся; Нік кинув під язик евкаліптовий леденець, посмоктав його трошки, а потім з хрускотом розжував; «старший» попросив дозволу закурити, — на цей раз у Ліліан; випускник Гарварда, який вдає з себе свинопаса, знову подумав Уолтер-молодший; люди, позбавлені власного «я», живуть за легендою, яку вигадали для них невидимки, розкасовані по наукових центрах, видавництвах, що спеціалізуються на випуску детективної літератури, і конторах, які купують права на сценарії бойовиків для Голлівуду.
— Ця процедура завжди триває тут так довго? — дуже тихо, самими губами, спитав Нік.
— Як коли, — відповіла Ліліан, нервово стискаючи кермо маленькими, як у дівчинки, пальцями. — Не хочете почастувати мене вашим евкаліптом?
«Старший» не стримався, хмикнув:
— Двозначне прохання.
Ліліан — сама наївність, личко, як у лялечки, — обернулась:
— Чому? Я справді люблю евкаліптові леденці.
— Так і кажіть, — зітхнув «старший». — А то Нік вас таким евкаліптом пригостить, що…
Саме тоді з будки вийшов поліцейський; документи він тримав у руці; козирнувши, спитав:
— Звідки їдете?
— Із столиці Німецької Демократичної Республіки, — відповів Уолтер-молодший, — звідки ж іще?
— Ви, часом, не їхали по Любекштрасе?
— А в чому справа? — Уолтер-молодший облизнув пересохлі губи. — Сталося щось?
— Убили людину… Ви нічого там не бачили, що могло б допомогти розслідуванню…
— Вбили людину?! — Уолтер-молодший незграбно зіграв страшенний подив, обернувся до «старшого» й Ніка, переклав їм англійською, хоч обидва дуже добре зрозуміли прикордонника, — мати в Ніка німкеня.
— Справді, нас обігнала поліція, — сказала Ліліан. — Ми їхали досить повільно, невже там убили людину?! Хто?!
Прикордонник уважно подивився на супутників Уолтера, а потім перевів важкий погляд на нього самого:
— Ви не відмовитесь, коли виникне потреба, відповісти на запитання кримінальної поліції?
— Будь ласка, зверніться до мого командування, — сказав Уолтер-молодший. — Я обіцяю вам доповісти керівництву про те, що сталося… Без санкції командування я нічого не можу сказати вашій кримінальній поліції…
— А ваші супутники? їм теж нічого сказати? Уолтер-молодший знову переклав і без того зрозуміле всім запитання: Нік, «старший» і Ліліан відповіли, що вони не помітили нічого підозрілого.
Коли «додж» переїхав у американську зону, «старший» процідив:
— Ставлю тисячу проти одного, що тих німців, які мали доступ у ваш гараж, де стояла ця машина, вже немає в місті.
Уолтер-молодший обернувся так, наче його тіло було складене з гутаперчевих шарнірів:
— Хочете сказати, що це я винен у цій трагедії?
— А хто ж іще? — обличчя Ніка перекосилося від гніву. — Хто ж іще міг знати про все?! Крім нього, — він тицьнув пальцем у «старшого», — мене і вас?!
6
Італієць Зінеджо спускався по східцях, як кішка, дуже м'яко, трохи присідаючи, сторожко, але при цьому стрімко; Шаабі біг слідом за ним навшпиньки, бо підбори його туфель були величезні; мабуть, страждав через свій зріст, — його спопеляло бажання здаватися високим; італієць двічі обернувся, обличчя скривилося, і він прошепотів:
— Тихше ти, задрипаний турок!
Біля парадних дверей Зінеджо завмер, обережно виглянув у вікно; зараз пригальмує машина; «вольво», марки ДЛ-244, «стейшен ваген»[17]; задні дверцята відчиняться; подивився на годинник; ще десять секунд, усе йде як слід, за планом; тільки вибратися б з цього ідіотського міста; півроку відпочинку гарантовано, швидше до моря, пірнути у важку солону воду, простягтися на гарячій гальці, відчуваючи, яке сильне й велике в тебе тіло, як воно вбирає солодке тепло землі; «вольво» загальмував плавно; чоловік в окулярах, що сидів на задньому сидінні, відчинив дверцята; італієць обернувся до Шаабі: