… Збори були присвячені персональній справі; на конструктора Якулова написала дружина: руйнує сім'ю, завів коханку, страждають діти.
Славін з інтересом слухав, як виступав Кульков:
— Що може бути для радянської людини святішим за просте й містке слово «сім'я»? — почав той свій виступ, не дивлячись у зал, зосередившись у собі; гіркі зморшки зборознили лоб, куточки рота печально опущені. — Сім'я — це, якщо хочете, Батьківщина. Зрада дружини, матері твоїх дітей, — крок на шляху до зради… Я не можу інакше кваліфікувати такий вчинок… Скільки років ви прожили з дружиною, товаришу Якулов?
Той повільно підвівся, посміхнувся чомусь і відповів запитанням:
— Ви Анні Кареніній таке запитання поставили б, Геннадію Олександровичу?
— Але ж це демагогія, — стомлено відповів Кульков. — Демагогія чистої води… Якщо покохали іншу, прийдіть до жінки, з якою ростили дітей, і скажіть їй правду. Немає нічого прекраснішого від правди, хоч би якою тяжкою іноді вона була, товаришу Якулов. Я не ханжа, у житті все може статися, але знайдіть у собі мужність! Відкрийтеся тій, яку ви кохали!
— То я й відкрився, — посміхнувся Якулов. — А от чим скінчилося…
— Ні, товаришу Якулов, як мені повідомили, ви призналися лише після того, як дружина спіймала вас, як кажуть, на гарячому… Запевняю вас, якби ви знайшли в собі мужність відкритися, чесно поговорити з матір'ю ваших дітей, — кінець був би зовсім інший…
Славін підвівся і вийшов із залу — не міг слухати, з душі верне, мерзота…
… О двадцять другій годині тридцять хвилин Кульков узяв у Сокольниках «булижник» — контейнер ЦРУ, — сховав його в «дипломат» і подався додому.
Через десять хвилин Сергієнко зібрав у себе в кабінеті контррозвідників, які працювали над операцією.
Закінчивши нараду, повернувся до вивчення матеріалів у справі Пеньковського.
Запитання: Ви сказали, що в Парижі у вас була зустріч із представником розвідки США?
Пеньковський: Так.
Запитання: Чим він цікавився?
Пеньковський: Він розмовляв зі мною хвилин тридцять. Прізвища його я не пригадую, бо коли знайомили з розвідниками, вони швидко вимовляли свої прізвища, і я їх не міг запам'ятати. Розмова носила загальний характер.
Запитання: Про можливість вашої поїздки в Америку запитували чи ні?
Пеньковський: Цього разу була розмова про майбутню, радянську виставку в США, яка намічалася на квітень 1962 року. Вони запитували, чи приїду я туди. Я сказав, — що точно ще не знаю, поїду чи ні, але не виключено, що така можливість буде.
Запитання: Ви весь час говорите про ваші спільні зустрічі з представниками американської й англійської розвідок, а окремі зустрічі з представниками однієї з цих розвідок були?
Пеньковський: Так, була одна така зустріч.
Запитання: Розкажіть про неї.
Пеньковський: Ця зустріч відбулася в готелі, де жили американські розвідники. Ініціативу про зустріч висловили тоді, коли з конспіративної квартири я їхав до себе в готель. Ослаф і Александр запросили мене прийти на другий день після цієї зустрічі до них у номер готелю. Я це запрошення прийняв. Було створено вільну, невимушену обстановку. З бесіди я зрозумів, що американська сторона шкодує, що їй доводиться працювати зі мною разом з англійською.
Запитання: Ви обіцяли щось американській розвідці? Висловили якісь побажання з цього приводу?
Пеньковський: Про роздільну роботу з англійською й американською розвідками я побажань не висловлював.
Запитання: Чи було сказано, що якби виникла така необхідність, то американська розвідка могла доставити б вас у Америку?
Пеньковський: Розмова про це була, коли мали намір представити мене президентові Кеннеді. Вони говорили, що за короткий час літаком мене можна доставити в Америку й повернути назад. Це вони зробили б, якби була нагальна потреба.
Запитання: Крім поїздок на зустрічі з розвідниками в Парижі, куди ви ще їздили з Гревіллом Вінном?
Пеньковський: З Гревіллом Вінном ми їздили у Версаль, Фонтенбло, були в ресторанах, нічних клубах «Мулен Руж» і «Лідо», ходили в кафе, гуляли у вільний час по вулицях.
Запитання: Хто оплачував витрати, пов'язані з відвіданням кафе, ресторанів та інших розважальних місць?
Пеньковський: За все платив Гревілл Вінн, а я робив так у Москві.
Запитання: Підсудний Пеньковський, після повернення до Москви з Парижа ви приступили до виконання завдань іноземних розвідок?