— Ти песиміст, Дмитре, — зітхнув Славін.
— Аби ж то… Песимістові — добре, в нього заздалегідь на все відповідь: «Е, що не робіть, нічого не вийде»…
— А я вірю: вийде, розумієш? Вірю… Та серце крається через ті дурниці, котрі роблять люди, які рвуть на грудях сорочку: «Я — патріот; піднатужимося, наляжемо!» А може, це й не дурниці, а саботаж? Не знаю… Ти коли-небудь ходив у районах наших новобудов після одинадцятої години вечора?..
— Ні.
— Походи. В Головмосбуді з фільонкою скрутно, двері тоненькі, все чути… Ти зверни увагу, яку музику в квартирах грають… Джаз Вілліса Канновера… «Голос Америки» саме об одинадцятій починає його крутити, якраз, коли наше телебачення намагається усіх без винятку трудящих, — як у дитячому садку, — покласти в ліжечка… Отже, ящик вимкнено!.. По радіо передають класичну музику; дансингів у містах немає; клуби вже зачинено; в ресторан, — не горілку дудлити, а потанцювати під хороший оркестр і кави випити, — не можна, о десятій уже не пускають… А «Голос» саме в цей час дає п'ять хвилин джазу й хвилину інформації, та ще й якої… Є люди-сови, Віталію, а є півні. Одні пізно лягають, другі рано, а ми всіх під один гребінець… Полічили б, скільки в Москві робітників із змінним графіком, хто додому із зміни приходить о восьмій вечора, а завтра йому на завод тільки о першій годині… Ну, не хоче він спати! Не хоче! Молодий він! Йому погуляти треба, повеселитися, не всі ж до книжок охочі, на жаль… Ні, ніхто цієї проблеми — з погляду соціології — не вивчає… Та хіба тільки цієї? От хоча б таке: ти зайнятий і я зайнятий… А треба купити квиток на літак… А з нашими чергами — день втратиш. А якщо організувати службу посередників? Як це зробили в усьому світі? Ні, марнуй державний час, тільки б той, хто полегшить тобі життя, а державі зекономить мільйони робочих годин, не заробив якоїсь там десятки — «здирник»! Ехе-хе-хе! Читав, як напали на молодь за те, що вона іноземні майки носить з чужими прапорами й мордочками французьких сексбомб? Замість того щоб накинутися на наших текстильників, чому своїх зірок екрана не пропагують, свій прапор на майках і свого Гагаріна не малюють, — тут знову ж таки воюють з наслідком, а не з причиною… Тільки пришелепкуватий не купить свого, коли воно краще за іноземне…
Славін потягся з хрускотом:
— Що зараз пишеш?
— Я саме готуюсь, Віталію, тільки тому з тобою й сиджу зараз… Коли почну, піду в підпілля. Я і машинка, немає нічого прекраснішого, їй-богу…
Славін подивився на годинник:
— Не запізнишся?
— Ні.
— Писатимеш тільки з Женеви?
— Хочу поїздити.
— Але головна мета відрядження — переговори про роззброєння?
— Звичайно, — відповів Степанов. — Так записано в рішенні… Ірину поцілуй, коли прилетить… Хтось із французів дуже влучно сказав: «Будь-яке розставання — це трошечки смерть»…
Втіха у вільній творчості — І
Закінчивши вивчення архівів, документів Бібліотеки конгресу й матеріалів, опублікованих у «Ньюсуїк» і «Форін афферз», про скандальну бійку ракетобудівного концерну Сома Німа з авіаційною корпорацією Джозефа Летерса, режисер і сценарист Юджин Кузані працював тепер, залишившись у своєму домі сам-один, — син переїхав до подруги, — ночами, коли Голлівуд засинав і лише стрільчасте листя величезних пальм, верховіттям звернених у провальну моторошність чорно-атласного неба, шелестіло, наче тоненькі металеві стружки, які скидали з бомбардувальників ВПС США у В'єтнамі, щоб викликати перешкоди на радарах протиповітряної оборони.
Гарний образ, подумав Кузані, можна використати в монтажі; тиша нічного Голлівуду, самотність, що стає звичкою, металеве шелестіння пальмових стріл у темряві; в стик — такий самий звук над В'єтнамом; дам пейзажі в такій самій, як тут, тиші, а потім екран має вибухнути від свистячого ревища надзвукових турбін бомбардувальників, а після цього зникне ландшафт, піднятий у небо вибухом чорної багатотонної бомби, яка пахтить шлаком і мертвою пилюкою; на повільному осіданні спаленої землі підуть титри фільму; коли гар і дим розвіються, я покажу інший ландшафт, наш південь, Сан-Дієго, мовчазна направленість балістичних ракет; немов кораблі інопланетян, стоять вони в скельній пустині; безнадійність місячної поверхні, тиша, абсолютна, шорстка тиша, вже не чути шелестіння пальм — відчуття тотальної, безнадійної випаленості планети…