Головуючий: Свідок Рудовський показав, що в Пеньковського на першому плані були «гастрономічні інтереси». Що ви скажете з цього приводу?
Свідок Фінкельштейн: Справді, він завжди показував себе гурманом, людиною, котра любить тільки вишукану їжу, любить, щоб її гарно обслуговували. Створювалося враження, ніби він вихований у якомусь великосвітському стилі.
Головуючий: Чи цікавився Пеньковський політичним життям?
Свідок Фінкельштейн: Мало. Принаймні, зустрічаючись зі мною, він ніколи на політичні теми розмов не вів. Більше того, навіть уникав їх. Коли починали говорити про якісь хвилюючі події громадського й політичного життя, він переходив на житейські теми…
Головуючий: Підсудний Пеньковський, у вас є запитання до свідка Фінкельштейна?
Пеньковський: Свідок Фінкельштейн дуже детально й правильно розповів про період панюго знайомства і його характер. Щодо подарунків. Я вважаю, що свідок Фінкельштейн правильно показав. Називати подарунками всі ті дрібниці — дуже гучно для тих сувенірів, які я сам одержував від іноземців і роздавав знайомим. Я працював, наприклад, з японською делегацією, і кожен з членів цієї делегації чомусь вважав за потрібне подарувати мені сувенір. Тому в мене набралося аж двадцять пар носків, які я й подарував своїм товаришам.
Головуючий: Пеньковський, ви зараз чули показання свідків Рудовського і Фінкельштейна. Вони говорили, що у вас був вузький кругозір і вузькі інтереси. Ви не виходили поза розмови на «гастрономічні теми». Вони обидва показали: ви не цікавилися політикою. Ви згодні з тим, що у вас були обмежені духовні інтереси?
Пеньковський: Коли ми зустрічалися з Фіпкельштейном, а також з іншими, то просто хотіли відпочити. Фінкельштейн казав: «Дайте, хлопці, більше черемхи, тоді ми й відпочинемо від усіх проблем». У нас справді були розмови про жінок і розмови «гастрономічного характеру». Про це Фінкельштейн і Рудовський розповіли детально. Ці люди, очевидно, зробили правильний висновок, що я уникав політичних розмов. Але я кажу, що не я їх уникав, а всі ми розмовляли на зовсім абстрактні теми. Могли б говорити і про німецьку проблему та й про інші питання, але ми хотіли тільки відпочити й говорили про всякі дрібниці.
Головуючий: Підсудний Вінн, у вас є запитання до свідка Фінкельштейна?
Вінн: Ні, сер.
Головуючий: Товаришу адвокат Апраксій, у вас було запитання до підсудного Пеньковського, прошу вас.
Адвокат Апраксій: Так. Підсудний Пеньковський, ви в перший і другий день процесу говорили про своїх товаришів по чарці. Хто вони?
Пеньковський: Може, я грубо висловився, назвавши їх товаришами по чарці, але це Фінкельштейн, Рудовський та інші, які на попередньому слідстві показали, що ми часто зустрічалися й випивали.
Ці розкрилися, подумав Славін; однак, то лише крапля в морі, бідолашний Сергієнко, як йому нелегко було розкручувати цю справу; спробуй зберегти в пам'яті всі ті лінії, які пунктирно простежувалися, саме пунктирно; Пеньковський не вірив нікому, вовк серед людей, що причаївся, наче перед стрибком… У нього було кілька груп: він ніколи не зводив разом тих, кого близько знав; вищий ешелон його знайомств нічого не відав ні про Рудовського, ні про Фінкельштейна; ці нічогісінько не знали про колег по роботі; а ті навіть не здогадувалися ні про Зою, ні про Галину, ні про Ліду; жінки ніколи не чули імені Гена, прізвища Кульков: а втім, прізвищ він нікому ніколи не називав…
Ну, давай, адвокате Апраксій, мені дуже важливо настроїтися на твою логіку; захист злочинця потрібний, як доказ від супротивного; істина не буває однозначною, вона, як монета, має дві сторони, отже, й зраду слід розглядати без гніву й упередження; хоча це не так з почуття милосердя (в якійсь мірі і на це треба зважати), як для аналізу загадки; для Славіна, як і для Сергієнка, зрада була аномалією, таємницею під сімома печатками; може, тому, подумав Славін, я не люблю зустрічатися з тим, кого спіймав на місці злочину, — постійне відчуття якоїсь внутрішньої ніяковості й прикрості…
— Народився Пеньковський 1919 року в трудовій сім'ї, виховувала його мати, — говорив адвокат Апраксін. — Навчався в школі, закінчив її в 1937 році. Одержавши середню освіту, він, як і його ровесники, вчився далі, але вже у військовому училищі.
Після успішного закінчення училища почалося життя стройового офіцера. Він брав участь у визволенні Західної України, потім у частинах діючої армії брав участь у фінській кампанії 1940 року, а коли почалася Велика Вітчизняна війна, так само, як і багато інших, був на фронті.