Він став набирати другий номер — Роберта Юрса, два дзвінки по три гудки, сигнал тривоги; початок запасної операції «Ліберті», але йому не дали цього зробити: витягли з кабіни, зразу ж обмацали комірець сорочки, лацкани піджака, манжети, потім завернули руки за спину, він почув страшне, металеве клацання і тільки після цього побачив на зап'ястях наручники.
У таксі, на якому він їхав, його внесли, — ноги раптом немов одібрало, коліна наче вигнулися назад, здавалося, чашечки вискакують одна з одної…
… Той чоловік, що спускався з ним у ліфті, сидів біля водія, він обернувся до Кулькова, затисненого двома кремезними людьми, й посміхнувся:
— А ви кажете, що я вас з кимось сплутав, Гено… Ні з ким я вас не сплутав…
Кульков замотав головою, насилу проковтнув шорсткий клубок, що застряв у горлі, й сказав:
— Це якесь непорозуміння…
Славін зітхнув:
— Поки ми їдемо до нас, подумайте ось про що… Вас затримали за шпигунську діяльність… Це, сподіваюсь, ви зрозуміли? А коли не зрозуміли, то підполковник Гаврилов, — він кивнув на сусіда Кулькова, — пояснить вам, оперуючи статтями Карного кодексу…
— Ознайомтеся з постановою про арешт, яку санкціонував прокурор, — сказав Гаврилов.
— Ні, навіщо ж, — прошепотів Кульков, — я вам вірю.
Славін посміхнувся:
— На дачі ми вас, до речі, теж фотографували, коли ви паспорт з тайника брали… Перед вами стоїть дилема: або ви зараз же розповісте все, що маєте зробити для ЦРУ, — те, що ви вже зробили, ми знаємо; або завтра почнуться допити, й слідчі опрацьовуватимуть епізоди вашої справи, щоб передати до суду… Ви розумієте, що я кажу?
— Не дуже, — відповів Кульков, майже не відкриваючи рота, й повторив: — Сталось якесь непорозуміння…
— Годі вам, — зітхнув Славін. — Не ганьбіть себе. Пеньковський вас правильно вчив: програвати треба з гідністю.
Кульков похитав головою, підборіддя його тремтіло.
— Ні про яке шпигунство не може бути й мови… Після зустрічі з вами у ліфті я зрозумів: далі мовчати не можна… Я вирішив приїхати до вас і все чесно розповісти…
— Ви хотіли приїхати до нас на літаку? Вирішили з Шереметьєво прилетіти? — спитав Славін, не відводячи погляду від Кулькова.
Тільки не поспішай, сказав собі Кульков, намагаючись зібрати докупи клоччя думок, що вирували в голові; треба виграти час; тепер треба навчитися боротись — за кожну хвилину, де там хвилину, за часточку секунди треба боротися; Роберт правду казав: тепер усе залежить від мене; якщо я поводитимусь правильно, не сфальшую, операцію «Ліберті» буде проведено успішно; тут ідеться про твоє життя; ти повинен заспокоїтись, ти мусиш узяти себе в руки, ти сотні разів уявляв собі цю страшну мить, ти був до неї готовий, а зараз раптом дозволив собі отак зразу розклеїтися, не можна…
— Чуєте, у вас нема валідолу? — стиха запитав Кульков, ледве ковтаючи важкий клубок у горлі.
Чоловік, який сидів поруч, узяв його зап'ястя дужими пальцями, професіонально намацав пульс і став лічити удари, дивлячись на освітлену секундну стрілку свого годинника.
— Пульс трохи прискорений, — сказав він Славіну, — але серце працює без перебоїв.
— Дайте йому валідол, — звелів Славін.
Чоловік витяг металевий тюбик, висипав на долоню дві таблетки, поклав одну з них у рот Кулькову, порадивши:
— Тримайте під язиком.
— Я знаю, спасибі, — відповів Кульков, усе ще не маючи сили вгамувати тремтіння в підборідді. — Мій тато був сердечник, то я з дитинства знайомий з валідолом…
— Коли у вас наступний обмін інформацією з ЦРУ? — спитав Славін. — І де?
— Про що ви?! Який обмін?! При чому тут ЦРУ?!
— Кульков, ви можете розмовляти зі мною серйозно? — знову спитав Славін. — Невже ви думаєте, що ми затримали б вас без достатніх доказів?
— Ні, ні, що ви! Я знаю, як у нас неухильно дотримуються соціалістичної законності.
Славін розсміявся:
— Який ви політично грамотний… Я чомусь думав, що ви не тільки почнете зразу говорити, а й внесете пропозиції, аби хоч якось спокутувати свою вину.
— Вини немає, — заперечив Кульков. — Було допущено помилку, трагічну помилку, але ні про яку вину не може бути й мови… Життя зіткане з випадковостей, часом жахливих. Ми підкорені обставинам, які сильніші за нас…
— Як знаєте, — Славін одвернувся від нього; шия міцна, як у спортсмена; такі люди не здатні тонко мислити; треба триматися; його можна обіграти; зосередься, став благати Кульков, ніби звертався не до себе, а до когось іншого; зосередься ж!
Та коли машина в'їхала на тюремне подвір'я і його ввели до кімнати, зовсім без меблів, освітленої яскравою лампою, — світло холодне, якесь безсловесне, таких ламп немає на волі, коли прийшла людина в білому халаті й досить коректно, байдужим голосом запропонувала Кулькову роздягтися догола, оглянула порожнину рота, промацала анальний отвір, зазирнула у вуха, коли йому дали чужу сорочку, костюм, туфлі, але без шнурків, він раптом відчув у собі бездонну порожнечу й м'яко впав на крісло.