Для того щоб не розшифровувати агентури, котра працює над одержанням такої документації, оголосити це повідомлення може Дріггер, який представляє на переговорах НСА, а це не е Тут особливим секретом.
Оптимальний варіант я, звичайно, бачу в переході на Захід такої людини з Росії, яка могла б зробити відкриту заяву для проси ії телебачення з цього приводу.
Подібна акція заморозить ідею переговорів з росіянами на найближчі три-чотири роки — строк, цілком достатній для того, щоб реалізувати наші плани розгортання оборонних систем ракет-носіїв у космосі.
Щодо моєї манери поведінки, то я не маю наміру її коригувати, як не можу змінити свого переконання в тому, чому я віддав усе своє свідоме життя.
Коли те, що я відмовляюся «скоригувати поведінку», робить моє перебування в Женеві небажаним або, ще гірше, таким, що завдає бодай найменшої шкоди інтересам країни, прошу прислати мені заміну.
Чарльз Макгоні».
Робота — VIII
— Чаю хочете? — спитав Славін, весело дивлячись на Кулькова, коли контролер — після істеричного зриву в камері — привів його в кабінет підполковника Гаврилова, де працював слідчий.
— Якщо можна, кави, — відповів той розгублено: такою несподіваною була посмішка на обличчі цього кремезного лисоголового чоловіка.
— Маю тільки розчинну. Але дуже хорошу, бразільську…
— Дякую. Без цукру, будь ласка, — попросив Кульков.
— Є сахарив.
— Ні, спасибі.
— Добре, зробимо гірку, — погодився Славін. — Скільки ложок класти? Майте на увазі, дуже міцна, а ви скаржилися на серце…
— Тоді одну, якщо можна…
— Можна, а чого ж… Слідчий вийшов з кабінету.
— У вікно стрибати не маєте наміру? — запитав Славін, підвівшись з крісла. — Не раджу, гулю наб'єте, бо скло в нас непробивне.
— Я дуже люблю життя, — тихо сказав Кульков. — Навіщо ж мені стрибати у вікно?
— Можете спробувати все-таки, — посміхнувся Славін і, розливши каву в чашки, подав Кулькову.
— Дуже смачно, — діловито сказав той, відсьорбнувши ковток. — Зразу пригадав Гагру…
— Ви ж не дуже любили Гагру, як мені відомо? Більше Сочі.
— Це в молодості. Тепер я мрію побути в Гагрі…
— Так, місце чудове… Ви до мене попросилися тому, що в камері дуже страшно? Особливо на самоті зі своїми думками?
— Скажіть, — задумливо почав Кульков, — закон про те, що людина, яка роззброїлася, покаялась, звільняється від кари, справді має силу, чи це було нам потрібно з метою пропаганди?
Трохи сторопівши, Славін перепитав:
— «Нам»?! Ви сказали: «Це потрібно нам»?!
— Я ще не навчився відділяти себе від суспільства, — зітхнув Кульков. — Постарайтеся зрозуміти мене правильно. Якщо на терези покласти те, що я зробив для підвищення обороноздатності країни, і протиставити цьому інформацію, якою обмінювався з колегами по науці в ім'я ідеї домовленості між нашими країнами, то, запевняю, рахунок буде на мою користь як громадянина, члена нашого соціалістичного суспільства.
— Ви ще, мабуть, не прийшли до тями, Геннадію Олександровичу. Ви плетете нісенітницю, пробачте за різкість. А вам є що сказати мені по суті справи, особливо в зв'язку з останнім запитом із Ленглі., Адже ви й самі трохи розгубились, розшифрувавши його, хіба не так? Пригадуєте текст?
— Який саме ви маєте на увазі?
— Послухайте-но, ви боретеся за кожну секунду, — сказав Славін, і ці слова приголомшили Кулькова, бо лисий повторив те, про що він сам думав під час арешту; справді, вони винайшли щось таке, що записує думки, ще з більшим крижаним жахом подумав Кульков; тільки б не згадувати того! Не можна! Загибель! Кінець!
— Ви боретесь навіть за долю секунди, — повторив Славін, з подивом зауваживши, що Кульков розплескав каву — так затремтіла мого тонка рука з гарно обробленими нігтями. — Може, я неправильно сказав? Ви поправляйте мене… Допит поки що не почався, я не слідчий, зі мною можете розмовляти… Вам підполковникові Гаврилову доведеться відповідати… На кожне запитання… Можете, звичайно, відмовлятися, брехати, але ми знаємо правду, Геннадію Олександровичу, всю правду… Ось у чому річ.
— Ні, ви не знаєте всієї правди, — відкашлявшись, заперечив Кульков. — Це тільки від мене залежить, відкрити вам її чи ні. Зате під нас залежить інше: зберегти мені життя чи позбавити мене цього дару…
— Вважаєте, що п'ятнадцять років у камері — це життя?