— По-моєму, «славна людина» цілком може бути синонімом поняття «друг».
— Ви добре відчуваєте слово, — сказав Іванов. — Ваша правда, я вжив не те слово. Хіба у вас немає таких знайомих, які дзюркотять, не дратують вас, розповідають новини, готові зробити послугу? €, звичайно… І ви їм також, — у міру сил, — готові допомогти…
— Слухайте, а ви йому часто ключ від своєї квартири давали? — несподівано для самого себе спитав Славін і зразу ж пошкодував про це.
— Не ваше діло, — грубо відповів Іванов і глянув на Славіна з подивом і погано прихованою неприязню. — Нетактовно ставити такі запитання.
— Я не посмів би поставити вам це безтактне запитання — ви маєте рацію, воно справді некоректне, — якби анонімку про те, що ви є прихована антирадянська людина, не надрукували на вашій машинці…
— Що?! — Іванов навіть відкинувся на спинку стільця.
— Саме так.
— Не може бути.
— Я кажу правду.
— Не може бути, — повторив Іванов. — І потім — звідки вам це відомо? Хто вам міг сказати, що анонімку надруковано на моїй же машинці? Цим слідство займається, а ви…
— А я? — спитав Славін.
Іванов відсунув від себе морозиво.
— Знаєте, мені щось не хочеться з вами розмовляти. Точніше, мені раптом перехотілося з вами розмовляти.
Славін витяг з кишені аркушик, на якому було надруковано непідписаний текст: «антирадянські висловлювання, анекдоти, пиятики, цинізм», і мовчки подав Іванову.
— На це витрачено багато годин роботи в архівах, Георгію Яковичу… Так що, будь ласка, змініть гнів на милість.
— Не хочу читати всяку гидоту, — вперто повторив Іванов, але в голосі його вже не було тієї раптової відчуженості.
— Погляньте на дату, Георгію Яковичу, — попросив Славін, — тільки на дату.
— Ну й що? — Іванов надів окуляри, подивився на число, місяць і рік. — Ну й що? Подивився. У цей день новий Ейнштейн народився? А може, Чайковський?
— Ні. Наступного дня вас усунули від академіка Криловського, ось що тоді сталося. А його самого зробили — через місяць після цього — консультантом уряду з ракетної техніки… І працювати з ним почав Кульков.
Іванов підсунув до себе морозиво, взяв товстими пальцями, схожими на сосиски, сухий шматочок торта, вмочив його в розталі вершки, облизав, наче кіт, і сказав:
— Зараз ви говорили як обчислювач… У вас розум математика… Але ви не математик. І не журналіст. Мабуть, ви з КДБ. Якщо не можете сказати правди — помовчіть, я досить гостро відчуваю брехню…
— Ви маєте рацію, я справді з чека.
— Чому ви одразу не відрекомендувалися? Граєте гру?
— Грав, — виправив його Славін. — Тепер перестав… Вам доведеться виїхати з міста, Георгію Яковичу…
— Не можу. В мене завтра захищається аспірант, тямущий хлопець, тому й багато ворогів, треба прикрити…
— Захист доведеться перенести.
— Що значить «перенести»?! Ви подумали, що буде з хлопцем?! Та й взагалі, чому я маю виїжджати?
— Повинні.
— Заарештовуєте, чи що?
— Я забронював вам номер у готелі «Ялта», і це було дуже не просто зробити, — Славін чомусь посміхнувся. — Туди нині буржуй унадився, всі місця продано за місяць наперед… Покатаєтесь на водних лижах..
— Це несерйозно…
— Це серйозно, — відповів Славін. — Ви навіть не уявляєте, як це серйозно.
— З чим пов'язано? — Іванов знову відсунув морозива.
— Я поки що не можу вам відповісти. Я не став оформляти свого прохання про ваш від'їзд офіційно: довелося б запрошувати вас до нас, дзвонити в спецчастину вашого центру… Я вирішив звернутися до вас особисто.
— Стривайте… Ви почали з Кулькова. Потім показали мені анонімку, надруковану на моїй же друкарській машинці. Після цього провели пряму між датою, коли її написали, і часом мого усунення од Криловського. І тут же підкинули ідею про висунення академіка на ключовий пост у ракетній техніці… Як тільки ви посмієте після цього сказати, що Криловський причетний до шпигунства, я вам зразу, не встаючи з місця, дам ляпаса.
— У міліцію заберуть, — відповів Славін. — Протоколами замучать… Не бийте… Тим наче, я сповненим ришнекту до академіка Криловського.
— Слава богу. Тоді лишається один висновок, найбільше пов'язаний з вашим запитанням; чи не давав я ключа Гені від моєї квартири, і висновок однозначний: ви підозрюєте Кулькова?
Славін довго мовчав, а потім, проклинаючи себе за свій. характер, відповів:
— Ми заарештували Кулькова.
— Та я ж сьогодні до нього дзвонив, мені сказали, що він у Берлін вилетів…