Зазначимо, що окремі науковці звертали увагу на певні суперечності у своїх класифікаціях складних одиничних злочинів. Зокрема, В.П. Малков вказував, що всяка класифікація є умовною і іноді буває так, що «у злочинах, які відносяться до складених, інколи мають місце ознаки продовжуваних, а у злочинах з альтернативними діями — ознаки триваючих»[52].
Однак, не ознаки продовжуваного злочину будуть міститися у складеному злочині, а злочин одночасно може бути складеним за своєю конструкцією і, за певних умов його вчинення, триваючим або продовжуваним. Так, примушування давати показання, поєднане із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 373 КК) — завжди є складеним деліктом, але особливий характер злочинної поведінки суб'єкта може перетворити його і у продовжуваний злочин. Так само, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) — це складений злочин, однак він може набувати характер продовжуваного викрадення майна.
Прикладами триваючих складених злочинів можуть слугувати незаконне позбавлення волі людини, вчинене із застосуванням зброї (ч. 2 ст. 146 КК), втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, поєднана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393 КК) тощо. Скажімо, початком втечі буде залишення місця позбавлення волі, а закінчиться цей злочин або затриманням винного або з’явленням його з повинною. Незаконне позбавлення волі почнеться з дій, що позбавляють потерпілого особистої волі, а припиниться з моменту його звільнення.
В той же час, всі названі вище злочини об’єднує те, що з тих чи інших обставин вони зовні дуже схожі зі множинністю, і правоохоронні органи зазнають найбільше труднощів, коли надають їм правову оцінку, визначають, чи одиничний злочин або множинність мають місце в діянні особи. Помилкова оцінка вчиненого як одиничного злочину, чи, навпаки, як множинності може призвести до того, що правопорушник або уникне справедливого покарання, або буде підданий більш суворим заходам державного примусу, ніж він заслуговує. Ось чому дуже важливо правильно розпізнавати у вчиненому одиничні злочини га їх види, а також відмежовувати їх від випадків множинності.
Якщо в цьому аспекті подивитись на визначену проблему і в якості критерію для класифікації обрати суто кількісну ознаку — множинність злочинів (два чи більше діяння) з одного боку, і одиничний злочин — з іншого, то цілком прийнятно ставити в один ряд триваючі, продовжувані, складені і будь-які інші одиничні злочини і розглядати їх як структурні елементи множинності.
1.3.2. Триваючі злочини
У Кримінальному кодексі України поняття триваючого злочину не зустрічається і тому воно розроблено наукою і судовою практикою. Зробивши короткий екскурс в історію кримінального законодавства, можна прослідкувати генезу цього поняття.
В російському дореволюційному кримінальному праві до 1917 року «триваючий злочин» мав законодавче визначення. Під назвою «безперервно продовжуваний злочин» він передбачався в ст. 162 Уложення про покарання кримінальні і виправні і в Уголовному уложенні 1903 року. Це поняття використовувалось і судовою практикою, в тому числі і практикою вищого судового органу царської Росії — Урядового Сенату.
В дореволюційній літературі триваючий злочин визначався як такий, «що будучи раз вчинений не закінчується цим моментом, а постійно і безперервно поновлюється, утворюючи нібито злочинний стан особи, який пов’язує в очах закону всю її діяльність в єдине ціле, що триває до закінчення цієї діяльності, до настання будь-якої обставини, що вказує на її припинення»[53]. Тут цікаво зауважити, що втечу з-під варти, (ст. 313 Уложения), яку зараз більшість науковців вважає триваючим злочином. Урядовий Сенат до таких не відносив, зазначаючи, що «караним є не перебування в бігах арештанта, а сама обставина його втечі з місця ув’язнення».
Після 1917 року поняття триваючого злочину зникло з кримінального закону, але продовжувало використовуватися судовою практикою. Наприкінці 20-х років воно з’явилося в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 14 березня 1929 р. «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів», відповідно до якої під триваючим злочином розумілася «дія чи бездіяльність, поєднана із наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного кримінальним законом під загрозою кримінального переслідування»[54]. З цього часу поняття триваючого злочину затвердилося в теорії кримінального права і широко використовується наукою і практикою.
52
Див.: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1982. — С. 16.
53
Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции: Часть Общая, Т. 2. — М., 1994. — С. 281.
54
Див.; Сборник постановлений Пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. — М. 1999. — С. 5.