Ч. визнано винною у вчиненні таких дій. На початку листопада 2003 р. вона шляхом обману, пообіцявши поставити на облік у центрі зайнятості співмешканця Б., заволоділа грішми і речами останньої, чим спричинила потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 55 грн.
Шляхом зловживання довірою Ч. заволоділа майном потерпілої Г., чим заподіяла потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 4 тис. 740 грн.
У такий самий спосіб Ч. заволоділа майном потерпілого Т., чим спричинила потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 445 грн.
Наприкінці листопада 2003 р. Ч. шляхом обману заволоділа грішми потерпіло Б. в сумі 80 грн… а 15 грудня того ж року в такий же спосіб — майном потерпілого Б. М. і потерпілого К., спричинивши їм матеріальну шкоду відповідно на суму 793 грн. та 1 тис. 149 грн.
Апеляційний суд Хмельницької області вироком від 7 липня 2004 р. вирок Кам’янець-Подільського міськрайоного суду в частині кваліфікації дій і призначення покарання скасував, і кваліфікував дії засудженої за ч. 4 ст. 190 КК та призначив їй із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
У касаційній скарзі засуджена Ч. просила пом’якшити призначене їй покарання, застосувавши ст. 75 КК.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скаргу Ч. частково задовольнила з таких підстав. Органи досудового слідства обвинувачували Ч. у шахрайстві, вчиненому повторно і в особливо великих розмірах, та кваліфікували такі дії за ч. 4 ст. 190 КК. Суд першої інстанції визнав, що Ч. вчинила дії, пов'язані із заволодінням чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно й у великих розмірах, і кваліфікував їх за ч. 3 ст. 190 КК. Апеляційний суд перекваліфікував дії Ч. з ч. 3 на ч. 4 ст. 190 КК, мотивувавши таке рішення тим, що засуджена заволоділа майном потерпілих на загальну суму 11 тис. 272 грн., що в 663 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на час вчинення злочину, тобто вчинила шахрайство в особливо великих розмірах.
Проте апеляційний суд помилково розцінив дії Ч. як один продовжуваний злочин, оскільки не взяв до уваги те, що засуджена вчинила щодо різних потерпілих ряд тотожних дій, відповідальність за які передбачено однією статтею КК, не маючи єдиного умислу, і тому такі дії потрібно розглядати як повторність злочинів. У такому випадку складання сум заподіяної кожному потерпілому шкоди виключається.
Відповідно до ст. 32 КК кваліфікація повторності залежить від того, якими злочинами вона утворена. Якщо злочини є тотожними, всі вони охоплюються однією й тією ж статтею Особливої частини КК, якою передбачено відповідальність за повторне вчинення цього злочину. Таким чином, міськрайонний суд правильно кваліфікував дії Ч. за ч. 3 ст. 190 КК як шахрайство, вчинене повторно та у великих розмірах. Тому колегія суддів Судової палатну кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 7 липня 2004 р. змінила — перекваліфікувала дії Ч. з ч. 4 на ч. 3 ст. 190 КК[79].
Іноді в якості додаткових ознак продовжуваного злочину науковці називають єдиний спосіб посягання, єдиний предмет, однакову обстановку, одне джерело тощо[80]. Вказані ознаки в тій чи іншій мірі підкреслюють дієвість основних ознак і доповнюють їх, однак лише в сукупності з останніми свідчать про наявність продовжуваного злочину.
Таким чином, продовжуваний злочин — це вид простого (чи складного) одиничного злочину, яким є суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що складається з двох або більше юридично тотожних, не співпадаючих у часі діянь, які посягають на один об'єкт, спричиняють єдиний злочинний наслідок (в матеріальних злочинах), об’єднані єдиним умислом і спільною метою.
Початком вчинення продовжуваного злочину є виконання першого із декількох юридично тотожних діянь, а закінченням — момент вчинення останньої із запланованих злочинних дій, тобто досягнення тої спільної, єдиної мети, до якої прагнув суб’єкт цього злочину. З цього моменту починають спливати строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за продовжуваний злочин і щодо неї є можливим застосування акту амністії.
Судова практика інколи помиляється у визначенні моменту закінчення продовжуваного злочину, що призводить до неправильною застосування кримінального закону.
Так, постановою Ізюмського міськрайоного суду Харківської області від 11 квітня 2006 року провадження у кримінальній справі щодо С., яка обвинувачувалась у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, було закрито на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року.
80
Див.: Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). — К., 1990. — С. 24; Ораздурдыев А.М. Вказ. праця. — С. 9; Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М, 1999. — С. 292.