Велику увагу приділяв професор Бажанов М.І. і дослідженню одиничних злочинів як структурних елементів множинності. Зокрема, під його науковим керівництвом з цих питань були підготовлені та захищені дві кандидатські дисертації: в 1990 році — І.О Зінченко «Складені злочини в радянському кримінальному праві: поняття, види, деякі проблеми кваліфікації і побудування санкцій», а в 2002 році — Є. В. Шевченком «Злочини з похідними наслідками».
З прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу в Україні відбулося докорінне реформування кримінального законодавства. Не в останню чергу це стосується й інституту множинності злочинів, який набув своєї подальшої законодавчої регламентації шляхом закріплення таких її видів, як повторність, сукупність і рецидив злочинів безпосередньо в Розділі VII Загальної частини КК (статті 32–35 КК). Як видно, вказані норми розташовані в межах генерального інституту кримінального права — злочину.
Інші норми містяться в Розділі XI Загальної частини (статті 70–72 КК). Вони регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності злочинів і належать до наступного генерального інституту' кримінального права — покарання.
Крім того, ціла низка норм, які передбачені в Особливій частині КК і встановлюють відповідальність за злочини, вчинені за наявності окремих видів множинності (біля 100 статей передбачають такі кваліфікуючі ознаки, як повторність чи рецидив злочинів), також, на наш погляд, певною мірою належать до інституту множинності, бо сконструйовані з урахуванням особливостей кваліфікації і караності окремих її видів.
Таким чином, інститут множинності злочинів отримав у Кримінальному кодексі України 2001 року достатньо повну правову регламентацію і складається із цілого комплексу норм.
Реформа кримінального законодавства породила багато як теоретичних, так й суто практичних питань, пов’язаних з кримінально-правовою оцінкою інституту множинності злочинів на сучасному етапі розвитку’ кримінально-правової науки і слідчо-судової практики. Зокрема, це стосується характеристики окремих видів множинності злочинів, їх відмежування від простих і складних одиничних злочинів, як утворюють цю множинність, питань кваліфікації множинності злочинів і особливостей призначення покарання за окремі її види. В науковій літературі багато з цих питань завжди були дискусійними, а деякі з них і дотепер не отримали одностайного вирішення.
Далеко не всі з цих питань достатньо чітко вирішені і в самому кримінальному законі, а аналіз практики його застосування свідчить, що при реалізації приписів закону, які регламентують інститут множинності злочинів, судова практика зазнає ще певних труднощів, приймає неоднозначні рішення, а іноді й припускається суттєвих помилок.
Наведене свідчить, що проблема множинності злочинів аж ніяк не вичерпана і потребує подальших наукових досліджень з метою вироблення на цій основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення як самого кримінального закону, так і практики його застосування.
В монографії вперше в Україні на підставі КК 2001 року здійснюється комплексний аналіз інституту множинності злочинів. На основі вивчення чинного кримінального законодавства, спеціальної літератури та матеріалів судової практики в роботі розглядається широке коло теоретичних і практичних питань, пов'язаних із характеристикою кримінально-правового інституту множинності злочинів. Зокрема, аналізуються види простих і складних одиничних злочинів як структурних елементів множинності злочинів; досліджуються ознаки множинності злочинів; характеризуються її види та кримінально-правові наслідки; вирішуються спірні питання кваліфікації множинності злочинів та її відмежування від одиничних злочинів та інших суміжних правових явищ. Значне місце в роботі відводиться проблемі караності множинності злочинів, яка вирішуються шляхом аналізу приписів закону, теоретичних досліджень і матеріалів судової практики з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.
У роботі широко використовуються теоретичні дослідження, які наявні в науці кримінального права з проблем множинності злочинів і призначення за неї покарання, а також матеріали судової практики України з питань кваліфікації та караності множинності злочинів.
Виходячи з того, що при вирішенні цілої низки питань множинності злочинів, пов’язаних, зокрема, з визначенням її ознак та видів, правилами кваліфікації та призначенням покарання, принципові підходи законодавця вже на протязі багатьох років залишаються досить незмінними і усталеними, автори монографії визнали за можливе аналізувати в роботі не тільки новітню судову практику, а й її матеріали за досить значний період часу — з 1960 по 2008 роки. При цьому слід спеціально обмовитися, що ті кримінальні справи, рішення по яких приймалися судами України у період до набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року, використовуються на сторінках роботи лише остільки, оскільки вони не суперечать чинному законодавству України і відповідають тим тенденціям правозастосовчої практики, які склалися в нашій країні після прийняття КК України 2001 року.