Зазначимо також, що прагнення законодавця поставити під першочергову охорону певні суспільні відносини, зовсім не означає, що ці відносини мають бути більш важливими порівняно з іншими, які теж порушуються цим злочином.
Між тим, в літературі висловлюється думка, що за «загальним правилом, додатковий об’єкт з точки зору суспільних інтересів є менш соціально цінним порівняно з основним об’єктом»[87]. Це твердження, на наш погляд, є сумнівним, бо існують складені злочини, в яких додатковий об’єкт є навіть більш значущим і важливим, ніж основний, отже, посягання на нього є більш небезпечним. Наприклад, при розбої, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК) здоров’ю людини, з точки зору соціальних цінностей слід віддати перевагу перед відносинами власності. Так само сказане стосується і насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК), і незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного із застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 289 КК), і багатьох інших складів. Вважаємо, що в цих та інших подібних випадках законодавець, помішуючи те чи інше діяння в відповідний розділ Особливої частини КК, враховує не тільки важливість охоронюваних суспільних відносин, а й обирає в якості основного об’єкта таке суспільне благо чи інтерес, посягання на які складають соціальну сутність злочину, визначають його спрямованість. Цим і пояснюється, що спричинення шкоди додатковому об’єкту, що часто є більш важливим за основний, відсувається, так би мовити, на другий план.
2. Наявність в складі розглядуваного злочину двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких, само по собі, є одиничним злочином, бо прямо передбачене в Особливій частині КК як окремий (самостійний) склад злочину. На дану особливість складених злочинів вперше вказав М.С. Таганцев. «У цих випадках, — писав автор, — закон із декількох окремих злочинних посягань… утворює один злочин»[88]. Л. С. Бєлогриц-Котляревський так само вважав, що крім простих злочинів, які посягають на нерозкладаємий життєвий інтерес, можливі складні форми злочину, що утворюють єдине ціле[89].
В наступному саме ця ознака була взята криміналістами за основну при визначенні сутності складеного злочину. Однак автори по-різному тлумачили цю ознаку. Деякі вважали, що таких діянь повинно бути не більше двох[90]. Інші акцентували увагу на обов’язковій різнорідності діянь, з яких утворюється складений злочин[91]. На нашу думку, наведені судження є не беззаперечними. Серед складених злочинів багато таких, які утворені більше, ніж двома діяннями. Наприклад, це вже згадуване хуліганство, пов’язане з опором представнику влади і вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК), перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалось насильством і застосуванням зброї (ч. 2 ст. 365 КК) та інші діяння. Крім того, не можна виключати, що формулюючи нові складені делікти, законодавець певну частину з них також буде визначати через поєднання в одному складі більше ніж двох самостійних злочинів. Отже, при визначенні складених злочинів більш правильно вказувати, що вони складаються із декількох самостійних злочинних діянь.
Що стосується думки про обов’язкову різнорідність цих діянь, то її можна було б підтримати, якби наше дослідження складених злочинів обмежувалося лише аналізом КК України 2001 року.
В чинному КК дійсно, всі складені злочини утворені різнорідними діяннями. Однак в кримінальному праві України не так давно (в КК 1960 р.) була передбачена низка складених злочинів, які утворювались однорідними діяннями. Наприклад, ухилення військовозобов’язаного від учбових або повірочних зборів, вчинене шляхом підроблення документів (ч. 2 ст. 192 КК). Тут обидва діяння знаходилися в одному розділі КК, спричиняли шкоду однорідним об’єктам кримінально-правової охорони і були умисними. Отже, їх можна вважати однорідними. До однорідних злочинів належали також умисне тяжке тілесне ушкодження і мордування, об’єднані в одному складі (ч. 2 ст. 101 КК УРСР 1960 р.), хуліганство і опір представнику влади, що передбачались в складі злісного хуліганства (ч. 2 ст. 206 КК УРСР 1960 р.) та деякі інші.
88
Див.: Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часгь общая. Вып. 4. — СПб., 1892. — С. 1670.
89
Див.: Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русскою уголовного права. Общая и особенная часть. — К., 1904. — С. 201.
90
Див.: Ляпунов Ю. Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. — 1982. — № 2. — С. 48; Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления. — X.: «Вища школа», 1984 та ін.
91
Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений. — М., 1960. — С. 27; Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М., 2001. — С. 102 та ін.