В чинному КК РФ 1996 р. також є певна кількість складених деліктів, утворених однорідними діяннями. Зокрема, це тероризм із застосуванням вогнепальної зброї (п. «в» ч. 2 ст. 205 КК РФ); захоплення заручників, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (п. «г» ч. 2 ст. 206 КК РФ); угон судна повітряного, водного транспорту чи залізничного потягу, вчинений із застосуванням зброї (п. «г» ч. 2 ст. 211 КК РФ) та інші. Всі злочини з цих складених деліктів знаходяться в одному розділі КК РФ «Злочини проти громадської безпеки», спричиняють шкоду цим відносинам, отже, є однорідними.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що визначення складеного злочину, як такого, що складається із двох різнорідних злочинних діянь не завжди відповідає їх сутності, тому що вказані ознаки для них або взагалі не характерні, або рівною мірою притаманні злочинам інших видів. Більш правильно говорити про наявність в їхньому складі декількох суспільно небезпечних діянь, кожне з яких само по собі є окремим одиничним злочином, передбаченим в КК.
3. Наявність внутрішнього взаємного зв'язку між діяннями в складеному злочині. Криміналісти завжди звертали увагу на те, що діяння в складеному злочині пов'язані між собою. А. А. Піонтковський, М. А. Стручков вказували, що саме через свою внутрішню єдність декілька діянь здатні утворити один злочин[92]. М.І. Бажанов писав про «органічну єдність», а Ю.1. Ляпунов зазначав, що органічна внутрішня єдність складає неодмінну властивість будь-якого складеного злочину[93].
Органічна єдність означає, що явища передбачають, обумовлюють одне одного, взаємопроникають. Для більшості складених злочинів, це дійсно характерно. Так, діяння, що складають насильницький грабіж (ч. 2 ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) настільки тісно пов'язані між собою, що розділити їх навіть штучно неможливо, бо саме внаслідок насильства над особою відбувається заволодіння майном. В той же час, в таких злочинах, як наприклад, вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), зв’язок між діяннями менш стійкий. Зґвалтування не обов'язково у всіх випадках його вчинення супроводжується вбивством. Рівним чином, заволодіння майном не завжди пов’язане із службовим зловживанням. Отже, хоча внутрішній зв'язок, без сумніву, притаманний діянням у складеному злочині, все ж таки про їх органічну єдність говорити не зовсім коректно.
На нашу думку, внутрішній взаємозв’язок між діяннями у складеному злочині проявляється в особливих формах їхньої взаємодії. Характер взаємодії обумовлюється співвідношенням об’єктів цих діянь. Виходячи з цього співвідношення можна констатувати, що і самі злочини мають співвідноситися: а) як основне і допоміжне (додаткове) діяння (спосіб вчинення основного), наприклад, вимагання, поєднане із погрозою вбивства (ч. 2 ст. 189 КК)[94]; або б) як основне і кваліфікуюче діяння (у випадках, якщо складений злочин утворюється шляхом приєднання до основного складу кваліфікуючої ознаки, що не є способом), наприклад, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187 КК), хуліганство, пов’язане із опором представнику влади (ч. 3 ст. 296 КК), тощо.
Інакше кажучи, в складеному злочині діяння перебувають в субординаційній залежності (співвідношенні): одне з них завжди є основним, а інше (інші) додатковими, що сприяють вчиненню (або супроводжують вчинення) основного. Ознака внутрішнього зв'язку показує, що основне діяння відіграє головну роль у визначенні характеру, змісту і спрямованості злочинного посягання, в той час як додаткове діяння, коригує, конкретизує спрямованість основного, робить його більш чітким.
Суб'єктивна ознака.
Складений злочин в цілому, а також і всі діяння, з яких він утворений, характеризуються лише умисною формою вини. Цей висновок випливає із особливостей співвідношення діянь в складеному злочині, яке свідчить, що в середині нього не може бути різного психічного ставлення суб’єкта до основного і додаткового(их) діянь та їх об’єктів.
Так, у тих злочинах, де спосіб виступає в якості окремого діяння, суб’єкт, вчиняючи це діяння допоміжного характеру, переслідує мету вчинити інше, основне діяння. Він завжди діє цілеспрямовано, усвідомлює спосіб вчинення основного діяння, передбачає, що саме цей спосіб забезпечить настання наслідку і бажає цього наслідку. Наприклад, вчиняючи насильницький грабіж, винний усвідомлює, що саме шляхом застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я, він заволодіє чужим майном, передбачає, що таке насильство сприятиме заволодінню майном і бажає заволодіти цим майном.
93
Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 21; Ляпунов Ю.И. Вказ. праця. — С. 50.
94
«У зазначених випадках, — як слушно зазначають В.П. Тихий та М.І. Панов, — одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так і додатковому)». Див.: Тихий В.П., Панов М.І. Злочин, його види та стадії: науково-практичний коментар. — К.: Видави, дім «Промені», 2007. — С. 6.