В науці кримінального права на особливості цих злочинів першим звернув увагу А.Ф. Кисгяковський, який, досліджуючи випадки сполучення в одному діянні умислу і необережності, зазначав, що все, що в діянні є умисного, ставиться за провину умисну; все, що є необережного — у провину необережну[129]. Однак серйозне наукове обґрунтування юридичної природи злочинів з похідними наслідками здійснив А.А. Піонтковськнй, який вказував, що низка складів злочинів описана в законі таким чином, що до ознак об'єктивної сторони складу віднесені безпосередньо і певні якості дії (бездіяльності), і спричинений нею злочинний наслідок. У зв’язку з цим. розглядаючи їхню суб’єктивну сторону, необхідно розрізняти психічне ставлення особи до вчинених дій (бездіяльності) і психічне ставлення до злочинних наслідків, що настали. В таких складах ми зустрічаємося із випадками так званої «змішаної вини»[130].
Точка зору А.А. Піонтковського була сприйнята більшістю науковців, на підставі чого в кримінальному праві злочини, що кваліфікуються за наслідками, стали виділяти в окремий вид одиничних складних злочинів. Наприклад, Б.М. Леонтьев, І.М. Тяжкова, А.М. Наумов вказували, що до складних одиничних злочинів належать злочини, ускладнені наявністю додаткових тяжких наслідків, що передбачає одночасно і наявність двох форм вини[131]. З.А. Незнамова називала такі діяння злочинами з декількома наслідками[132], а Є. В. Шевченко щодо них навіть ввів в науковий оборот новий термін — «злочини з похідними наслідками». На думку цього автора, у всіх деліктах даного виду мають місце два наслідки, «які настають послідовно, один за іншим, як результат вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Наявність проміжного наслідку в цих злочинах — головна ознака, що відокремлює їх від інших, передбачених в КК злочинів, які також мають в об'єктивній стороні складу злочину певні наслідки. Якщо немає проміжного наслідку — не буде і злочину, кваліфікованого за наслідками»[133].
Можна погодитися із таким поглядом на юридичну природу злочинів, що розглядаються, однак наступні висновки Є. В. Шевченка викликають заперечення. Так, на підставі визначення ознак злочинів з похідним наслідками, автор стверджує, що частина з них є складеними злочинами, тобто «в них кваліфікуюче похідне діяння, що утворює другий злочин, якби випливає із проміжного наслідку, що настав раніше, причому настав, виходячи з одного й того самого діяння особи. Прикладами таких складених злочинів є: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); проведення аборту особою, що не має спеціальної медичної освіти, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК) тощо»[134].
Думка про те, що злочини з похідними наслідками є видом складених злочинів, в літературі не нова. На цьому наполягали В.П. Малков. А.Д. Горбуза, ЮЛ. Ляпунов та інші вчені. Характеризуючи тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, Ю.Л. Ляпунов вказував, що воно «складається із умисного тяжкого тілесного ушкодження і необережного вбивства, і у сполученні вони складають якісно новий єдиний злочин, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки»[135].
А.О. Пінзєв також писав, що конструюючи складені делікти законодавець не завжди чітко називає злочини при об’єднанні їх в один склад. «Найчастіше закон використовує таку термінологію, як «людські жертви», «загибель людей», «смерть потерпілого», «нещасні випадки з людьми», «тривалий розлад здоров’я», «тяжкі наслідки» тощо. Однак, загально відомо, що під людськими жертвами, загибеллю людей і смертю потерпілого тут мається на увазі вбивство з необережності (ст. 119 КК), під тривалим розладом здоров’я — необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), а під тяжкими та особливо тяжкими наслідками розуміється як вбивство або спричинення тілесних ушкоджень з необережності, так і необережне знищення чи пошкодження майна (ст. 196 КК)». Прикладом такого складеного злочину, на думку А.О. Пінаєва, є умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), де законодавець об’єднав умисне тяжке тілесне ушкодження з необережним вбивством в один загальний склад, застосувавши модель ідеальної сукупності злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 і ст. 119 КК[136].
129
Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права. Общая часть. Т. I. — К., 1875. — С. 334.
130
Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — С. 398.
131
Див… Курс уголовною права. Общая часть. — Т. I / Под ред. П.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой, — С. 507; Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М., 1996. — С. 318.
132
Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М., 1999. — С. 290.
136
Див.: Пинаев А.А. Курс лекции по Общей части уголовного права. Книга 1 «О преступлении». — X., 2001. — С. 135–136.