Таким чином, як і у випадку зі складеними злочинами, у злочинах з похідними наслідками закон лише відображає реально існуючу дійсність, сутність і характер складної форми злочинної поведінки. Отже, на нашу думку, злочин з похідними наслідками за своєю соціальною сутністю є особливою формою злочинної поведінки, яка характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки через спроможність викликати декілька наслідків, які породжують один одного, настають послідовно і спричиняють шкоду декільком суспільним відносинам.
Розглянемо ознаки злочинів з похідними наслідками.
Об’єктивні ознаки.
1. Наявність двох чи більше об'єктів (поліоб’єктність). Один із цих об’єктів є основним, а інший — додатковим обов’язковим об’єктом, якому завжди у разі вчинення вказаного злочину завдається шкода. Можна погодитися із Є.В. Шевченком, який, аналізуючи співвідношення цих об’єктів з точки зору їхньої соціальної цінності, дійшов висновку, що додатковий обов’язковий об’єкт в злочинах з похідними наслідками завжди є більш важливим соціальним благом, ніж основний об’єкт. Найменування «додатковий» об’єкт в цих випадках характеризує не його цінність порівняно з основним об’єктом, а лише місце даного складу злочину в системі Особливої частини КК, яке визначається відповідно до основного безпосереднього об’єкту як складової частини об’єкта родового[141].
На перший погляд, за ознакою багатооб'єктності злочини з похідними наслідками співпадають зі складеними злочинами, які також завжди викликають соціально шкідливі зміни у сфері декількох об’єктів кримінально-правової охорони. Однак співвідношення основного і додаткового об'єктів в них відрізняється. Багатооб’єктність складеного делікту обумовлена тим, що він утворений із декількох окремих злочинів, кожен з яких посягає на певні (свої-) суспільні відносини. Ці окремі злочини перебувають між собою у відносинах супідрядності: один з них завжди є основним діянням, а інший — додатковим (способом чи умовою вчинення першого). Відповідно, і об’єкт основного діяння, як правило, превалює над іншим, визначає ступінь суспільної небезпеки, спрямованість і зміст злочину в цілому, тоді як об’єкт додаткового діяння виконує допоміжну функцію, конкретизує зміст і спрямованість злочину, підвищує його суспільну небезпеку. Отже, для складених злочинів визначальним є основний безпосередній об’єкт (хоча іноді його соціальна цінність може бути меншою ніж у додаткового об’єкта).
В злочинах з похідними наслідками основний об’єкт також вказує на місце злочину в системі Особливої частини, однак ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння визначається за ознаками додаткового об’єкту. Основний безпосередній об’єкт в цих злочинах виконує охоронювальну функцію щодо тих суспільних відносин, які є додатковим об’єктом. Можна зазначити, що в діяннях даного виду додатковий об’єкт є головним, більш значущим, він превалює над основним і вирішальним чином впливає на суспільну небезпечність злочину з похідними наслідками.
2. Наявність, як правило, активної дії. Як виняток, в злочинах з похідними наслідками припускається і пасивна поведінка особи (змішана бездіяльність). Прикладом може стати спричинення тяжких тілесних ушкоджень шляхом бездіяльності, скажімо, коли мати не годує свою новонароджену дитину, внаслідок чого настають незворотні порушення функцій життєво важливих органів, що в наступному призводить до смерті дитини[142].
3. Наявність двох суспільно небезпечних наслідків — основного (прямого) і додаткового (похідного). Ці наслідки настають послідовно, один за іншим внаслідок вчинення дії чи бездіяльності. При цьому основний (прямий) наслідок завжди тягне за собою додатковий (похідний), бо за своєю сутністю він є настільки «руйнівним», що об’єктивно містить у собі реальну можливість настання похідного наслідку у всіх випадках вчинення такого злочину. Суспільно небезпечне діяння безпосередньої участі в настанні додаткового (похідного) наслідку не приймає. Воно породжує основний наслідок, який в свою чергу, викликає наслідок додатковий.
142
Див.: Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и в судебной практике. — X., 1981. — С. 80.