Розберемо викладене на прикладі ч. 2 ст. 194 КК України. В цьому злочині є: а) діяння знищення або пошкодження чужого манна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; б) основний (прямий наслідок) — майнові збитки через знищення чи пошкодження майна; в) додатковий (похідний наслідок) — загибель людей. За аналогічною схемою можна розглядати будь-який злочин вказаного виду.
4. Матеріальний склад злочинів із похідними наслідками і наявність опосередкованого причинного зв’язку. Всі злочини з похідними наслідками мають матеріальний склад, а тому встановлення причинного зв'язку в них є обов’язковим. Однак з'ясування особливостей співвідношення діяння і наслідків в його складі призводять до висновку, що встановленню підлягає не тільки причинний зв’язок між діянням і основним (прямим) наслідком, але також і зв’язок між діянням і наслідком додатковим (похідним).
Причинний зв’язок у першій із зазначених ланок є прямим або безпосереднім[143]. Щодо діяння і додаткового (похідного) наслідку слід говорити про опосередкований причинний зв’язок. При його встановленні потрібно визначити а) наявність безпосереднього зв’язку між діянням і основним (прямим) наслідком; б) передування в часі прямого наслідку щодо похідного наслідку; в) обумовленість похідного наслідку прямим наслідком; г) реальну можливість настання похідного наслідку внаслідок спричинення основного (прямого) наслідку. Як бачимо, в зазначеному випадку спрацьовує правило «причина причини є причиною спричинення» (causa causae est causa causati), що визначає сутність опосередкованого причинного зв'язку.
Таким чином, якщо не встановлено причинний зв’язок між діянням і додатковим (похідним) наслідком, то буде відсутнім і склад даного злочину, а особа може понести кримінальну відповідальність лише за діяння, що спричинило настання основного (прямого) наслідку, звичайно, за умови причинного зв’язку між ними.
Наведене дозволяє стверджувати, що приналежність злочинів із похідними наслідками до складних одиничних злочинів пояснюється також і специфічним характером їх причинного зв’язку, який, як доведено, також має складний характер.
Прикладом правильного встановлення причинного зв’язку між діянням і наслідками у злочині даного виду може стати наступна кримінальна справа.
Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 24 травня 2005 р. засудив Б. за ч. 2 ст. 121 КК за те, що він 18 вересня 2004 р., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через особисту неприязнь побив А., завдавши йому по декілька ударів кулаком у голову та ногою в живіт, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких 22 вересня цього ж року Л. помер.
У касаційній скарзі захисник посилався на те, що судове слідство у справі проведено неповно й однобічно, з порушенням права засудженого на захист та інших вимог кримінально-процесуального закону. Він стверджував, що Б. злочинів, за які його засуджено, не вчиняв, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній доказами, котрим суд, крім того, не дав належної оцінки, внаслідок чого неправильно застосував кримінальний закон.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги відмовила з таких підстав. Як убачалося із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, порушень закону, що тягли б скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено, а висновки суду про винність Б. у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.
Зокрема, свідок К. на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про обставини побиття Б. потерпілого А. і заподіяння останньому таких тілесних ушкоджень, від яких той помер. Свої показання свідок підтвердив і при проведенні за його участю відтворення обстановки й обставин події, очної ставки з Б. Інший свідок — Л. — послався у своїх показаннях на те, що під час інциденту між А. та Б. останній завдавав удари ногами по тілу потерпілого і при цьому один з ударів було завдано ногою зверху вниз.
Згідно з висновками судово-медичної експертизи в А. виявлені тяжкі тілесні ушкодження живота, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких сталася смерть потерпілого. Експерт у судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи і пояснив, що між отриманою потерпілим А. травмою живота та настанням його смерті є необхідний причинний зв’язок. Крім того, експерт зазначив, що така травма при падінні виникнути не може.
143
Як зазначає В.М. Кудрявцев, «під прямим причинним зв'язком ми розуміємо такий розвиток подій, який був викликаний суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю і призвів до злочинного результату, що відбувся без втручання інших людських вчинків)». (Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. — М., 1960. — С. 214).