Щодо безпосередньої події злочину, то суд, згідно з мотивувальною частиною вироку, побудував своє рішення винятково на показаннях свідка К. на досудовому слідстві. Разом із тим, він проаналізував їх вибірково. До того ж у судовому засіданні К. безпосередньо не допитував і ті її твердження, які мають суттєве значення для справи, залишив без уваги. Йдеться про наступне: К. зазначала, що як тільки А. на її зауваження припинив бити У, він заставив потерпілого йти до ванної кімнати вмитись і. не дочекавшись цього, примусив його зробити це. Незабаром вони вийшли звідти та А. знову почав бити потерпілого, проте на її зауваження припинив свої дії і пішов із квартири. Крім цього, К. твердила, що коли залишав квартиру, то вони ще раз повернулись до спиртного. Вона пригостила і потерпілого, який перебував на підлозі, при цьому запитала його, чи потрібно викликати швидку допомогу, але він відмовився.
За таких обставин, вчинене А. діяння необхідно розглядати не як умисне вбивство У., а як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого. Тому злочинні дії засудженого слід перекваліфікувати з п. 13 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України[151].
Підсумовуючи наведені ознаки, визначимо, що злочин з похідними наслідками — це вид багатооб'єктного складного одиничного злочину, в якому умисне суспільно небезпечне діяння спричиняє два окремих наслідки — основний (прямий) та додатковий (похідний), що настають послідовно і характеризуються різним психічним ставленням особи: до прямого наслідку — умисел, а до похідного — необережна форма вини. Як і всі одиничні злочини, злочин з похідними наслідками завжди кваліфікується за однією статтею (чи частиною статті) Особливої частини КК.
Завершуючи розгляд питання щодо поняття і видів одиничних злочинних діянь, вкажемо, що надана в роботі детальна їхня характеристика обумовлена тим, що це є найважливішим інструментом упізнанні інституту множинності злочинів.
По-перше, одиничні злочини дають змогу з'ясувати із яких структурних елементів складається сама множинність.
По-друге, визначення поняття та видів одиничних злочинів має значення для кваліфікації злочинів і для призначення покарання. Нарешті, це дає можливість знайти критерії для відмежування цих злочинів від схожих з ними видів множинності, про що буде йтися в наступних розділах цієї роботи.
1.4. Види множинності злочинів
Питання про види множинності завжди було дискусійним в науці кримінального права. Це пояснюється тим, що множинність не є однорідним соціально-правовим явищем і складається із різноманітних сполучень одиничних злочинів. Ось чому, розглядаючи види множинності, науковці приходили до різних висновків у визначенні обсягу кожного поняття та встановленні співвідношення між ними.
Законодавче закріплення видів множинності починається з середини XIX століття. В Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року вчинення особою декількох злочинів охоплювалося поняттями «повторення» і «сукупність» (статті 131, 132). Повторення розглядалося як: а) загальна підстава посилення кримінальної відповідальності і б) кваліфікуюча ознака окремих складів. Критерієм для розмежування сукупності і повторення визнавався факт попереднього засудження особи (вчинення більше двох злочинів до засудження вважалось сукупністю). Указане розділення випадків множинності не створювало проблем для її кваліфікації, адже у всякому разі кожне діяння отримувало самостійну кримінально-правову оцінку.
У радянський період в КК УРСР 1922, 1927, 1960 років не передбачалось окремого розділу щодо множинності, а її випадки фіксувалися в законі за допомогою таких понять, як: повторність, неоднократність, систематичність, вчинення злочину у виді промислу, сукупність злочинів, вчинення злочину особою, що має судимість, рецидив, тощо. Одні з названих видів множинності виступали в якості конститутивних чи кваліфікуючих ознак певних злочинів і впливали на їхню кваліфікацію, інші — впливали на призначення покарання чи звільнення від нього[152]. Різноманіття законодавчої термінології для позначення окремих випадків вчинення декількох злочинів призвело до активних дискусій в науці кримінального права щодо виділення видів (форм) множинності.
Так, В.М. Кудрявцев формами множинності злочинів називав сукупність злочинів (ідеальну і реальну), неоднократність і рецидив[153].
151
Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 480–482.
152
М.В.Плотникова справедливо зазначає, що «таке різноманіття в термінології навряд чи можна пояснити потребами боротьби зі злочинністю-скоріше воно свідчить про недоліки законодавчої техніки». (Див.; Плотникова М.В. Множественность преступлений: соотношение ее разновидностей. — М., 2004. — С. 12).