Выбрать главу

В той же час одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб[177].

Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, потрібно розглядати як повторність злочинів. Наприклад, особа через деякий проміжок часу вчиняє дві самостійні продовжувані крадіжки.

Кваліфікація повторності залежить від того, які злочини входять до її складу. Так, при повторності закінчених тотожних злочинів, всі злочини охоплюються однією і тією самою статтею Особливої частини КК, де передбачена відповідальність за повторне вчинення даного злочину (наприклад, повторний грабіж кваліфікується за ч.2 ст.186 КК, повторне незаконне заволодіння транспортним засобом — за ч. 2 ст. 289 КК, а повторне отримання хабара, — за ч. 2 ст. 368 КК)[178].

Цієї вимоги судова практика в цілому дотримується, однак випадки неправильного застосування закону іноді трапляються.

Так, вироком Синельниківського районного суду Дніпропетровської області В. було засуджено: за ч. 1 ст. 309 і за ч. 2 ст. 309 КК України за те, що вона 15 травня 2004 р., близько 10 год., на платформі «Ксенівка» Придніпровської залізниці у невстановленої слідством особи без мети збуту незаконно придбала особливо небезпечну наркотичну речовину — опій ацетильований — у кількості 3,0 мл., який зберігала та перевозила до вилучення.

Повторно 5 серпня 2004 р. В. без мети збуту виготовила з макової соломки наркотичний засіб — опій екстракційний, який у неї було вилучено працівниками міліції у кількості 0,19 г. та 0,32 г. у перерахунку на суху вагу.

У касаційному поданні прокурор просив судові рішення змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Заслухавши доповідача, думку прокурора М., перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню. З огляду на вирок В. засуджено за те, що вона 15 травня 2005 р. придбала, зберігала та перевозила наркотичну речовину, а 5 серпня 2004 р. виготовила таку речовину. Останній епізод кваліфіковано за ознакою повторності. Однак, відповідно до вимог ст. 32 КК України при повторності тотожних злочинів усі злочини охоплюються однією і тією самою статтею Особливої частини КК, в якій передбачена відповідальність за повторне вчинення зазначеного злочину. За таких обставин колегія суддів, погоджуючись із доводами касаційного подання, вважає, що вирок у частині кваліфікації дій В. підлягає зміні з виключенням кваліфікації дій засудженої за ч. 1 ст. 309 КК України як зайвої, тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Синельниківського районного суду Дніпропетровської області щодо В. змінила, виключила кваліфікацію дій засудженої за ч. 1 ст. 309 КК України як зайву й ухвалила вважати її засудженою за ч. 2 ст. 309 КК України[179].

Цікаво, що за справою П. при кваліфікації повторності грабежу сталася помилка «навпаки». Визнавши, що грабіж вчинений повторно, суд помилково кваліфікував дії засудженого не за ч. 2 ст. 186 КК України, як належало, а за ч. 1 ст. 186 КК України.

Вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2006 р. П. засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України. Згідно з вироком П. визнаний винним у тому, що 19 грудня 2005 р., приблизно о 16 год., повторно, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у кафе «Вись» у м. Мала Виска він відкрито викрав у неповнолітнього У. мобільний телефон вартістю 450 гри.

У касаційному поданні заступника прокурора Кіровоградської області порушено питання про скасування вироку щодо П. та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При цьому прокурор зазначає, що хоча суд визнав винним П. у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, але засудив його за ч. 1 ст. 186 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню на таких підставах. Як вбачається із матеріалів справи, злочинні дії П. органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України як грабіж, вчинений повторно. Таку кваліфікацію дій П. визнано правильною і судом, про що зазначено у мотивувальній частині вироку. Однак, незважаючи на це, вироком суду П. визнаний винним та засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, що суперечить фактичним обставинам справи, хоча покарання йому призначено за санкцією ч. 2 ст. 186 КК України. Таким чином, доводи касаційного подання про те, що до засудженого П. судом неправильно застосовано кримінальний закон, колегія суддів вважає обґрунтованими. На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Кіровоградської області задовольнила. Вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2006 р. щодо П. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд[180].

вернуться

177

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 438.

вернуться

178

У справах про зґвалтування практика також правильно виходить з того, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий самий злочин (незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів), підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 152 КК не потребує. (Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 194).

вернуться

179

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 31–33.

вернуться

180

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 79–80.