В тих випадках, коли одні злочини, які входять до повторності, були закінченими, а інші — ні, або, якщо при вчиненні одних злочинів особа діяла як виконавець, а інших як організатор, підбурювач або пособник, вчинене не можна кваліфікувати за одною статтею КК, бо незакінчені злочини і злочини, вчинені у співучасті, мають одержати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК[181]. Наприклад, при вчинені двох крадіжок, з яких перша була незакінченою на стадії замаху, дії особи слід кваліфікувати: а) як замах на крадіжку за ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК та б) як закінчений повторний злочин — за ч. 2 ст. 185 КК.
Правильність такої кваліфікації підтвердила колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України за справою М.
Апеляційний суд Житомирської області залишив без зміни вирок Коростенського міського суду тієї ж області щодо М., засудженого за ч. 2 і 3 ст. 185 КК та за ч. 1 ст. 194 КК за те, що він за попередньою змовою з К., 19 вересня 2002 р. таємно викрав із сараю П. належне останньому майно на суму 764 грн., а наступного дня — на суму 75 грн.
23 вересня 2002 р. приблизно о 9-й годині М. проник до будинку П., звідки таємно викрав майно на суму 232 грн. Того ж дня приблизно о 12-й годині засуджені знову прийшли до цього будинку. М. спостерігав за навколишньою обстановкою, а К. проник у будинок і намагався таємно викрасти майно на суму 134 грн. Коли його помітив потерпілий, К. продовжував утримувати викрадене майно, а М. тим часом утік. Крім того, 13 жовтня 2002 р. М. таємно викрав велосипед вартістю 125 грн., який належав потерпілому К. О., а 3 листопада 2002 р. проник у квартиру О. і таємно викрав звідти майно на загальну суму 348 грн. та умисно пошкодив меблевий гарнітур вартістю 486 грн.
У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності засудженого М. у вчинених злочинах, порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила подання частково з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи, М. вчинив ряд посягань на чуже майно, в тому числі замах на його викрадення. Довівши винність М. у вчиненні інкримінованих злочинів, суд виключив кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК як зайву, вважаючи, що дії підсудного за епізодом замаху на викрадення майна П. охоплюються ч. 3 ст. 185 цього Кодексу, оскільки він повторно вчинив крадіжку чужого манна за іншим епізодом.
Таке рішення суду, як обґрунтовано зазначено у касаційному поданні, суперечить роз'ясненню, даному Пленумом Верховного Суду України у п. 33 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», відповідно до якого в разі вчинення винною особою декількох злочинів проти приватної власності, одні з яких були закінченими, а інші ні, незакінчені злочини мають одержати окрему кваліфікацію. При апеляційному розгляді справи цю помилку суду виправлено не було. За таких обставин вирок місцевого суду, як і ухвала апеляційного, підлягають зміні.
З огляду на наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Коростенського міського суду та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області щодо М. змінила: перекваліфікувала його дії за епізодом замаху на викрадення майна потерпілого П. 23 вересня 2002 р. з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 цього Кодексу[182].
181
Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво». — Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 438.