Однак, перш ніж починати аналіз одиничного злочину, слід визначитися щодо критеріїв єдності злочину, адже тільки на цій підставі можна чітко розмежувати множинність і одиничний злочин.
В науковій літературі пропонуються різні критерії розмежування одиничного злочину і множинності. Так, одні автори за такий критерій обирають єдність об’єктивних ознак та елементів складу злочину. Зокрема, Ф. Ліст вважав, що єдність злочину залежить від кількості діянь: одне діяння — один злочин[14]. Дійсно, одному суспільно-небезпечному діянню найчастіше відповідає один злочин, однак іноді відбувається так, що один злочин вчиняється низкою однорідних чи різнорідних дій. До того ж законодавець чітко не дотримується даного принципу, і деякі склади злочинів містять у собі два чи більше діянь (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК).
М.Д. Дурманов вказував на єдність діяння і наслідку, зазначав, що «окремий злочин, взагалі, відповідає окремому реально вчиненому діянню, найчастіше спільно з наслідком»[15].
С.В. Познишев, М.Й. Коржанськнй висували інший критерій єдності злочину — єдність його об’єкта[16]. Однак, як відомо, кримінальне законодавство містить норми, що передбачають відповідальність за посягання на два чи більше об’єкти, і такі діяння все одно визнаються одиничними злочинами. Вказані діяння в літературі навіть отримали назву багатооб’єктних (або поліоб’єктннх) злочинів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) спричиняє шкоду відносинам власності і здоров’ю потерпілого: заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) посягає на відносини власності і авторитет державного апарату тощо. Таким чином, визнання за критерій єдності злочину лише його об’єктивних ознак видається не зовсім коректним.
Згідно з іншою точкою зору за критерій єдності злочину автори обирали ознаки суб’єктивної сторони злочину. Наприклад, М.С. Таганцев писав, що «єдність вини складає головну ознаку єдиного злочинного діяння»[17]. А.В. Наумов, посилаючись на ознаки суб’єктивної сторони, як на визначальні в понятті одиничного злочину, також вказував, що неодмінною умовою єдності злочину є єдина форма вини[18].
Наведені погляди можна було б вважати більш прийнятними, ніж єдність об’єктивних ознак, адже кримінальне право базується на принципі вини. Однак в цю концепцію не вписуються одиничні злочини з так званою «змішаною» (складною, подвійною) виною, в яких спостерігається різне психічне ставлення особи (в формі умислу і необережності) до різних об'єктивних ознак одного й того ж складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194 КК).
Наступна точка зору базується на єдності окремих об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Її висловлював А.А. Герцензон, який вказував на єдність об’єкта посягання, єдність злочинного наслідку як на об’єктивні ознаки, а також на єдність мети і наміру (задуму) як на суб’єктивні ознаки єдиного злочину[19]. А.А. Піонтковський в якості критеріїв виділяв єдиний злочинний результат і певний внутрішній зв'язок, під яким розумів єдність вини[20]. Нарешті, О.М. Яковлев чітко визначив сукупність об’єктивних і суб’єктивних критеріїв єдності злочину[21].
Зазначені погляди вже більш точно визначали суттєві ознаки одиничного злочину і сприяли виробленню нового критерію єдності — складу злочину. Криміналісти, що вказували па єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак, акцентували увагу на тому, що суспільно небезпечні діяння повинні містити ознаки злочинів, які описані в нормах кримінального закону.
Нарешті, тим критерієм, який визнається більшістю науковців, є наявність в суспільно небезпечному діянні (чи діяннях) ознак одного складу злочину. Прихильниками такої позиції є Г.А. Кригер, Н.Ф. Кузнецова, М.О. Стручков, Г.Т. Ткешеліадзе, Б.В. Волженкін та інші.
Зокрема, М.О. Стручков, обґрунтовуючи свою точку зору, посилався на те, що цей підхід випливає із визнання складу злочину єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності[22].
Як видно, вказана позиція заснована на констатації юридичного критерію єдності злочину. Можна погодитись з тим, що для визнання вчиненого діяння одиничним злочином і відмежування його від множинності, передусім слід встановити в ньому ознаки одного складу злочину. Однак беззаперечно цей критерій використовувати не можна, адже, як відомо, в практиці можуть траплятися випадки, коли одне діяння одночасно охоплюється складами, передбаченими у двох нормах — загальній і спеціальній, при цьому кваліфікація вчиненого завжди відбувається тільки за спеціальною нормою.
16
Див.: Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть. Над. 2-е, испр. и доп. — М„1912 — С. 638; Коржанскии Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны, — М., 1980. — С. 229.
17
Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции: Часть Общая. Т. 2. — М., 1994. — С. 278.
18
Див.: Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. — М., 1997. — С. 213.
19
Див.: Уголовное право. Общая часть: Учебник для юрид. ин-тов и юрид. фак. / Над. 4-е, перераб. и доп. — М., 1948. — С. 440–444.
20
Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М, 1961. — С. 632–633.
21
Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — М: Госюриздат, 1960. — С. 21.
22
Див.: Стручков Н.Л. Назначение наказания при совокупности преступлений. — М.: Госюриздат, 1957. — С. 29.