Навіть перші твори Мелвілла («Тайпі», «Ому») не були простим викладом вражень, нагромаджених автором за роки мандрів. Вони містять у собі узагальнення, які ставлять їх у безпосередній, найтісніший зв'язок із утопічним романтизмом, таким характерним для американської соціально-філософської думки й літератури сорокових років.
Опис «ідеального» життя канібалів побудований у Мелвілла за всіма правилами романтичної утопії. І річ не в тому, щоб прославити благородство людожерів, а в тому, щоб розкрити порочність буржуазної цивілізації. В цьому плані ранні книжки Мелвілла тісно стикаються з такими творами американських романтиків, як «Колонія на кратері» Купера, «Блайтсдейл» Готорна, «Уолден» Торо та ін. Таким чином, ми бачимо, що неможливо ставити знак рівності між матеріалом Мелвіллових книжок і їхнім змістом. Матеріалом могли бути події з життя письменника. Змістом було життя його батьківщини.
Кожен з його творів, хоч би на якому матеріалі він грунтувався, являє собою художнє дослідження складного комплексу економічних, політичних, моральних, психологічних, філософських явищ, що визначали матеріальне й духовне життя Америки середини XIX сторіччя. Можна сперечатися про глибину й рівень думки Мелвілла, про методологію й художню вартість, але той факт, що Мелвілл писав не про себе, а про Америку, — незаперечний. Це стосується кожної з його книжок, але насамперед — «Мобі Діка».
Звичайно, в «Мобі Дікові», особливо в перших розділах його, відчувається досить енергійний ліричний елемент. Він пов'язаний з образом Ізмаїла, від імені якого ведеться розповідь. Мелвілл не змальовує докладно свого героя, покладаючись на силу асоціацій, які мусило викликати його ім’я. І справді, досить було сучасникам Мелвілла, вихованим на Священному Письмі, прочитати першу фразу роману — «Звіть мене Ізмаїлом», — як перед їхніми очима зразу поставала біблійна паралель — обрав вигнанця, засудженого на вічні поневіряння.
Та дуже скоро цей ліричний елемент утрачав своє образне втілення й стає тільки складником стилю. Ізмаїл, як характер і персонаж, майже зникає з розповіді. Його свідомість зливається з авторовою свідомістю, і в романі лишається один оповідач — автор. Час від часу він ніби згадує про свого ліричного героя, але ненадовго. Героєм стає авторова думка, що б’ється в пошуках істини. І ця думка знов же не про себе й не про своє життя, а про Америку, людство, всесвіт. Таким чином, ми бачимо, що суб’єктивно-ліричний бік роману, при всій його значущості, теж не має автобіографічного змісту.
Утвердившись у думці, що «Мобі Дік» — роман про полювання на кита, сучасники зразу знайшли в ньому безліч недоладностей. Вони зразу «помітили» перевантаженість книжки матеріалом, що «не стосується справи». За їхніми уявленнями, драматичним сценам місце було в драмі, філософським розділам — у есе або філософській повісті, «китологічному» матеріалові — в науковому трактаті.
Американський читач середини XIX сторіччя звик до жанрової чіткості. Він чудово знав, що таке морський роман, маючи в своєму розпорядженні твори Фенімора Купера й Річарда Дана. Він був знайомий в «китобійним» жанром за творами того ж таки Купера та інших, нині забутих авторів. Він цілком виразно уявляв собі, які характерні ознаки фантастичної повісті, соціального роману й роману пригодницького.
Але в його читацькому досвіді не було «синтетичного» жанру, в якому виявились би стопленими в єдиній оповіді основні досягнення американської романтичної прози. «Мобі Дік» виявився першим успішним експериментом у цій царині.
Суперечки про жанрову приналежність «Мобі Діка» безплідні. Навіть погодившись, що це роман, ми не прийдемо до бажаної визначеності. Романи бувають різні. «Мобі Дік» містить у собі ознаки роману-епопеї, роману в історії суспільних звичаїв, роману філософського, соціального, морського, фантастичного. Але він не належить до жодного з цих типів. Навіть більше — його не можна розчленувати на філософські, пригодницькі, суто наукові «шматки». Розповідь про Білого Кита — монолітна брила, що не піддається розтинові.
Синтетизм «Мобі Діка» не був випадковістю. Він становить фундамент особливої структури розповіді, яку Мелвілл довго, в муках шукав.
Необхідність пошуків була очевидна. Мелвілл поставив перед собою грандіозну мету: створити сучасний американський епос. Тут мало знайти відображення соціальне, економічне, духовне життя Америки, що стояла на порозі Громадянської війни. Автор був зобов’язаний художньо осмислити трагічні суперечності дійсності й свідомості, що, як здавалося йому, тягли країну до загибелі. Здійснити це завдання в чітких рамках одного певного жанру, одного вже відомого типу романтичної розповіді було явно неможливо. Звідси жанрова поліфонія «Мобі Діка». Звідси ж, до речі, і його складна система символів.
У рамках невеликої статті немислимо розглянути знаменитий роман Мелвілла в усій його складності. Але придивитись уважно до трьох його основних аспектів — китобійського, соціального й філософського — просто необхідно. Тут зосереджені всі його проблеми. Сюди тягнуться всі елементи розповіді.
Сучасному читачеві може здатися дивним те, що Мелвілл, задумавши створити епічну картину життя Америки середини XIX сторіччя, побудував свій роман як історію китобійного рейсу.
Адже у наші дні професія китобоя — рідкісна, екзотична.
Сто років тому китобійний промисел займав у житті Америки таке важливе місце, що саме в ньому письменник побачив матеріал, придатний для постановки найважливіших проблем національної дійсності. Досить познайомитися з двома-трьома цифрами, щоб пересвідчитися в цьому.
В 1846 році світовий китобійний флот налічував близько дев’ятисот суден. З них сімсот тридцять п’ять належали американцям. Добуванням китового лою та спермацету в Америці було зайнято близько ста тисяч чоловік. Капіталовкладення в китобійний промисел становили не десятки, а сотні мільйонів доларів.
На час написання «Мобі Діка» полювання на китів уже втратило риси мисливської патріархальності й перейшло до методів промислового капіталізму. Кораблі перетворились на фабрики з потогінною системою праці. Коли залишити осторонь чисто море-плавську специфіку китобійного промислу, то в ньому було не більше екзотики, ніж у чавуноливарній, вугледобувній, текстильній чи будь-якій іншій галузі американської індустрії.
Америка жила в «залежності від кита». Нафта ще не була знайдена на Американському континенті. Вечори й ночі американців минали при світлі спермацетових свічок. Перероблений лій ішов на харчування, бо американці ще не стали нацією скотарів. Навіть шкіра кита використовувалась, не кажучи вже про китовий вус та амбру.
Критик, який сказав, що «Мобі Дік» міг бути написаний «тільки американцем, до того ж американцем Мелвіллового покоління», безумовно, мав рацію. «Мобі Дік» — американський роман не всупереч китам, а скоріше завдяки їм.
Загальновизнано, що, як роман, де змальовано картини Китобійного промислу, «Мобі Дік» унікальний. Він вражав старанністю в зображенні полювання на китів, розбирання китових туш, виробництва й консервації мастильних речовин. Десятки сторінок цієї книжки присвячені організації, структурі китобійного промислу, виробничим процесам на палубі китолова, описові інструментів та знарядь виробництва, специфічному поділові обов'язків, виробничим і побутовим умовам життя моряків.
Проте «Мобі Дік» не виробничий роман. Різні боки життя й праці китобоїв, показані Мелвіллом, мають, звичайно, самостійний інтерес, але насамперед вони утворюють антураж, у якому живуть, мислять і діють герої. Навіть більше — автор невтомно знаходить нові й нові приводи для роздумів над суспільними, моральними, філософськими проблемами, що вже не стосуються промислу.
В цьому «китобійному» світі величезну роль відіграють кити. І тому «Мобі Дік» — роман про китів такою ж, коли не більшою мірою, як і роман про китобоїв. Читач знайде тут масу відомостей з «китології»: класифікацію китів, їх порівняльну анатомію, інформацію щодо екології китів, їх історіографію і навіть іконографію.
Мелвілл надавав цьому аспектові роману особливого значення. Не задовольняючись власним досвідом, він старанно простудіював наукову літературу від Кюв’є і Дарвіна до спеціальних праць Бійла і Скорсбі. Але тут слід звернути увагу на одну надзвичайно істотну обставину. У відповідності з авторським задумом, кити в «Мобі Діку» (і сам Білий Кит) мали відігравати незвичайну роль, що далеко виходить за рамки китобійного промислу. Готуючись писати «китологічні» розділи, Мелвілл цікавився не тільки книжками з біології та природничої історії. Можна сказати, що людські уявлення про китів цікавили письменника багато більше, ніж самі кити. В списку літератури, яку він простудіював, поряд з Дарвіном і Кюв’є зустрічаються романи Фенімора Купера, твори Томаса Брауна, нотатки шкіперів китобійних суден, спогади мандрівників. Мелвілл ретельно вбирав усілякі легенди та перекази про героїчні подвиги китобоїв, про незвичайних своєю величиною чи злобністю китів, про трагічну загибель багатьох вельботів, а інколи й суден, що потонули з усією командою внаслідок сутички з китами. Не випадково саме ім’я Мобі Діка так близько нагадує ім’я легендарного кита (Моха Дік) — героя американських матроських легенд, а фінальна сцена роману розгортається в обставинах, запозичених з розповідей про загибель китолова «Ессекс», потопленого 1820 року величезним китом.