Поки за мис Горн не допливали китобійні судна, дрвга низка багатющих іспанських колоній на Тихоокеанському узбережжі не підтримувала ні торговельних, ні взагалі будь-яких зносин ні з ким у Європі, крім своєї метрополії. То китобої перші прорвалися крізь бар’єр, зведений ревнивою політикою іспанської корони навколо тих колоній, і якби я мав досить місця, то наочно показав би, як ці самі китобої кінець кінцем допомогли Перу, Чілі та Болівії визволитися з-під ярма старої Іспанії і встановити в цих країнах демократію.
Оту велику Америку з другого боку земної кулі — Австралію — також подарували цивілізованому світові китобої. Після того як один голландець ненароком наткнувся на той континент,[28] усі інші судна обминали його береги, як буцімто зачумлені дикунством; але китобійні кораблі приставали до неї.
Саме китобійний корабель — справжній батько цієї колонії, нині такої могутньої. Навіть більше — за часів першого колоністського поселення в Австралії емігрантів не раз рятував від голодної смерті морський сухар, щедрою рукою вділений з китобійного судна, яке, на їхнє щастя, кидало якір у тих водах. Незліченні острови всієї Полінезії визнають цю саму істину і складають хвалу комерційну китобійному кораблеві, що вказав дорогу місіонерові й купцеві, а в багатьох випадках і сам привозив до нових берегів перших місіонерів. І якщо ота замкнена на два замки країна, Японія, стане колись гостинною, то й за це нам доведеться дякувати тільки китобійному кораблеві: адже він, здається, вже штовхнув її на цей шлях.
Та коли ви перед лицем усіх наведених фактів ще заперечуєте, що китоловство, мовляв, не викликає високоестетичних асоціацій, то я ладен зламати в двобої з вами півсотні списів — і щоразу скидати вас із сідла з проваленим шоломом.
Ви скажете, що кита не оспівав жоден уславлений поет, а китоловства не описав жоден славетний літописець.
Кита не оспівав жоден уславлений поет, а китоловства не описав жоден славетний літописець? А хто вперше згадав про левіафана? Хто ж, як не великий Йов! А хто склав першу розповідь про китобійне плавання? Та хто ж, як не сам король Альфред Великий[29], що власною королівською рукою записав слова Оттара, тодішнього китобоя-норвежця! І хто виголосив полум’яний панегірик китобоям у парламенті? Хто ж, як не Едмонд Берк![30]
— Це правда, але все ж таки самі китобої — нікчемні людці, в їхніх жилах не тече благородна кров.
У їхніх жилах не тече благородна кров? Та їхня кров краща за королівську! Бабусею Бенджаміна Франкліна була Мері Морред, після одруження — Мері Фолджер, дружина одного з перших поселенців на Нентакіті. Це від неї пішов рід Фолджерів та гарпунників; і всі вони, родичі великого Бенджаміна, й до сьогодні по всьому світі з краю в край кидають у китів свою зазубрену крицю.
— Ну, гаразд, але ж усі вважають, що китоловство — ремесло не дуже почесне.
Китоловство — ремесло не дуже почесне? Та це ж царствене ремесло! Стародавні англійські закони оголошували кита «королівською рибою».
— Ет, це тільки слова. Сам кит ніколи не виступав як символ величі.
Кит ніколи не виступав як символ величі? Під час бучного тріумфу, улаштованого одному римському полководцеві, коли він після перемог вертався до столиці світу, найприкметнішою річчю в урочистій процесії був кістяк кита, приставлений аж із сірійського узбережжя [31].
— Ну, коли ви вже наводите цей факт, хай так: та що ви не кажіть, а справжньої величі в китоловстві нема.
В китоловстві нема справжньої величі? Та велич нашої професії засвідчує саме небо! Адже в південній півкулі є сузір’я Кита! Але годі. Перед російським царем можете насунути капелюх аж на лоба, але перед Квіквегом його скиньте! Годі! Я знав одного чоловіка, що на своєму віку здобув три з половиною сотні китів. Я вважаю цього чоловіка більш гідним шани, ніж котрийсь із великих полководців давнини, що хвалився, ніби здобув стільки ж укріплених міст.
Що ж до мене самого, то якщо в мені взагалі таїться щось досі не відкрите, але чудове; якщо я здобуду колись у цьому тісному, але не щедрому на хвалу світі справжню славу, якої прагну, мабуть-таки, не зовсім незаслужено; якщо потім спроможуся ще зробити щось таке, що хоч більш-менш варто зробити, а не лишити незробленим; якщо після моєї смерті виконавці заповіту — або, скоріше, кредитори — знайдуть у шухляді мого столу якісь цінні рукописи, то я вже зараз, наперед приписую всю цю славу й честь китобійному промислові. Бо китобійне судно було для мене і Єльським коледжем, і Гарвардським університетом.
25
ПОСТСКРИПТУМ
На захист величі китобійного промислу я радий був би навести самі лише твердо встановлені факти. Та коли оборонець, вишикувавши свої факти, мов до бою, знехтує переконливі припущення, спроможні підкріпити його позицію, — чи не буде такий оборонець гідний осуду?
Загальновідомо, що під час коронації королів та королев, навіть сучасних, над ними виконують досить химерний обряд: їх ніби присмачують, щоб вони краще відповідали своєму призначенню. Для цього обряду існує так звана коронаційна солянка і, певне, має існувати й коронаційна маслянка. Як уживають у тому обряді сіль — хто його знає! Одначе я певен, що під час коронації голову короля урочисто мастять, ніби головку салати. Може, це робиться для того ж, для чого змащують усякі механізми, — щоб трибки всередині краще крутилися? Щодо справжнього сенсу цього царственого обряду можна гадати на різні лади, хоч у повсякденному житті ми досить зневажливо ставимось до людей, які мастять собі голову і виразно тхнуть помадою. І справді, в дорослого чоловіка, що вживає помаду для волосся, найімовірніше, не всі дома, якщо тільки він робить це не за приписом лікаря. В усякому разі, такі люди, загалом кажучи, небагато варті.
Але нас тут цікавить тільки одне: чим же мастять голову монарха під час коронації? Певне ж, не оливковою олією, і не реп’яховою, і не рициновою, і не ведмежим смальцем, і не тюленячим лоєм, і не риб’ячим жиром. А коли ні, то що ж це може бути за речовина, як не спермацет у своєму первісному, не оскверненому ніякою переробкою стані — найкоштовніший з усіх жирів?
Подумайте про це, вірнопіддані британці! Ми, китобої, постачаємо вашим королям і королевам коронаційну приправу!
26
РИЦАРІ Й ЗБРОЄНОСЦІ
Старшим помічником капітана на «Пекводі» був Старбак, нентакітець родом, з квакерської сім’ї. Довготелесий, поважний чолов’яга, він хоч і народився на льодовитих берегах, але явно був добре пристосований і до жарких широт, бо мав тіло тверде, мов добре висушений сухар.
29
Альфред Великий (1849–1901) — король англосаксонської держави Уессексу; при ньому складена частина «Англосаксонської хроніки».
31
Див. про це докладніше в дальших розділах. (Тут і далі прим, автора позначені зірочками).