Удень Францові принесли лист. На звороті не було вказано імені відправника, але, коли юнак розгорнув конверт й прочитав перші рядки, усе його єство наповнилося радістю. Лист був від Жозефіни.
«Дорогий Франце, — писала вона, — друга наша розмова була чимось схожа на першу. Чи не так? І хоч цього разу ми з Вами зустрілися не посеред велелюдної міської площі, а в домі Баворовських, проте знову говорили поспіхом і ні про що як слід не домовилися.
Дату Вашого концерту в Лемберзі вже визначено — це 29 квітня. Що скажете? Втім, сказати Ви можете лише одне: „Я згоден“, бо якщо відмовитеся, то моя репутація сильно постраждає. Сподіваюся, Ви цього не бажаєте, тому прибудете тижнів за два до імпрези й почнете репетиції. Ми з чоловіком охоче Вас приймемо у своєму домі.
І ще, сподіваюся, Ви пробачите мені цей жіночий деспотизм. Обіцяю його спокутувати гарним бенкетом, який ми влаштуємо того ж вечора на Вашу честь.
Аби Ви змогли без труднощів відшукати нас у Лемберзі, вкладаю у цей конверт, окрім листа, картку свого чоловіка.
З нетерпінням на Вас чекаємо!
Хай Господь береже Вас і надає наснаги!
З теплом, Жозефіна.
P.S. Ледь не забула! Пан Зеновій Русанович, хормейстер з церкви святого Юра, просив передати Вам вітання! Казав, що „Agnus Dei“ вдалося з хором розучити якнайкраще. Проте мрія його лишилася незмінною — аби в храмі коли-небудь залунав увесь „Реквієм“ Вашого великого батька».
Розділ IV
Незнайомець з Личаківської
Лемберг, квітень 1810 року
«Любий сину!
Маю надію, що гумор Ваш поліпшився з того часу, як Ви востаннє писали мені. Я дещо стривожена Вашим самопочуттям і волію отримати якнайшвидше запевнення в тому, що Ви перебуваєте в доброму здоров'ї. Звісно, Галіція — не той край, про який мріють найталановитіші та найуспішніші люди нашого часу. Особливо народжені у Відні. Проте зазначу, що розмір Вашої щомісячної винагороди, про яку ви якось згадували, спонукає думати про цей віддалений куточок Імперії, як про Землю Обітовану, не позбавлену — скажімо так — якнайкращих перспектив.
Дорогий Франце, мені важко порадити Вам, як вчинити в ситуації, що склалася у Вас із Вашим другом Адамом. Якщо він і справді винен Вам значну суму грошей, то, думаю, слід сказати йому відверто про Ваші переживання. Кожен із нас має бути господарем свого слова, і якщо він обіцяв Вам повернути борг, то нехай же буде ласкавим це зробити.
Загалом же, надзвичайно тішуся, що Ви, мій сину, зуміли знайти в житті достатню фінансову опору й гарного покровителя в особі цього вельмишановного графа Баворовського. Прошу засвідчити йому моє шанування й найтеплішу подяку.
Любий Моцарте, мені було надзвичайно приємно отримати рукопис Вашого концерту для фортеп’яно з оркестром. Як на мене, твір написано чудово. Дещо меланхолійно, проте надмірний смуток здатен привабити слухача. Він додасть Вам значно більше шанувальників, аніж який-небудь веселий марш. Тому закликаю Вас творити й писати саме так, як підказує Вам серце. Бо саме воно разом із Вашим сумлінням і будуть найсуворішими критиками цієї композиції, а також усього, що Ви напишете в майбутньому.
Дорогий сину, лист Ваш і справді прийшов до Відня тоді, коли ми з паном Ніссеном вже були тут, у Копенгагені. Пані Мюллер, теперішня господиня того дому, переслала мені лист до Данії. Це зайняло досить багато часу — я отримала його щойно наприкінці лютого. Сподіваюся, моя відповідь дійде до Вас бодай за місяць. Поштова служба взимку працює вкрай погано. До того ж цього разу між нами значно більша відстань.
Перед виїздом я вирішила впорядкувати деякі речі, що належали Вашому батькові, а моєму чоловікові. Якщо бажаєте, перешлю Вам деякі його рукописи та особисті книги. Клавесин Моцарта я віддала Карлові. Хоч він і віддалився від музичного мистецтва, проте, як людина ділова, зуміє подбати як слід про цю безцінну реліквію й зберегти її в належному стані. Сподіваюся, дорогий Франце Ви не будете ображатися на мене за це рішення. Для мене Ви з братом рівні, і я однаково люблю вас обох.
Цілком підтримую Ваше бажання замешкати в Лемберзі. Маєте рацію, життя поза містом, нехай і в палаці, а також сільська їжа — не для Вас. Тому щиро вболіваю, щоб невдовзі знайшовся інший покровитель, завдяки якому зможете переїхати до міського середовища.
Утім, любий сину, хочу принагідно запевнити Вас, що прийму будь-яке Ваше майбутнє рішення. Наприклад, якщо вирішите повернутися до Відня. Мені було би тоді за Вас спокійніше. Окрім того, час від часу ми б із Вами бачились, оскільки ми з паном Ніссеном плануємо щонайменше двічі на рік бувати у Відні. Та й взагалі невідомо, як довго пробудемо в Копенгагені. Місто це мені не надто до душі...
Щоправда, останнім моїм і найяскравішим спогадом з Відня залишається випадкова зустріч з Бетховеном. Стан його викликає занепокоєння. Присягаю, я бачила перед собою старого, згорбленого, добряче посивілого чоловіка. Куди ж поділися його колишні жвавість та життєлюбство? Здається мені, він досі не оговтався від того вже позаминулорічного провалу своєї „Симфонії до-мінор“ у „Theater an der Wien“[29]. (Всесильний Боже, щойно я пригадала Ваш прекрасний дебют на цій самій сцені! Чи пам’ятаєте його Ви?) І навіть щира опіка та батьківська турбота найдобрішого в світі маестро Сальєрі не допомагає.
Любий Франце, не хотілося би завершувати лист на сумній ноті. Не знаю, чи чули Ви, що в жовтні французи нарешті пішли з Відня?[30]
Місто вільне, і, здається, життя там почалося знову. Будемо сподіватися, що французькі солдати більше ніколи не повернуться на вулиці нашої прекрасної столиці. Сердечно Вас обіймаю та молюся за Вас! З любов’ю,
Франц, мабуть, уже вдесяте перечитав цей лист. Востаннє тоді, коли їхав в екіпажі з Підкаменя до Лемберга. Найбільше шкодував, що матір написала так мало. Йому хотілося знати, як справи в Карла, що нового в столиці, зокрема, як там проходить музичний сезон... Проте Констанція вирішила надміру не вдаватися в деталі.
Франц уже другий день був у Лемберзі. Жозефіна дотримала слова: щойно він опинився в місті, як ним заопікувався особистий секретар її чоловіка, невисокий енергійний чоловічок на ім’я Леон Шнайдер. Юнак отримав усе необхідне: затишні покої для відпочинку, добрий обід, а також клавір, щоб, за бажанням, розпочати репетиції. Самого подружжя Кавалькабо в їхньому будинку на вулиці святого Станіслава тоді не було. Радник із дружиною перебували в Перемишлі на прийомі в якогось чиновника.
Франц щоразу повертався думками до Підкаменя, до маєтку Баворовського. Прощання з господарями було коротким. Вони без жодних докорів погодилися на його від’їзд. Граф і графиня досі не прийшли до тями після раптової втечі старшої доньки... Граф коротко подякував Францові і запевнив, що двері дому Баворовських для нього завжди будуть відчиненими. Графиня ж тільки мовчки простягнула руку й вимушено всміхнулася. Моцартові було страшено жаль це подружжя, тим паче, якась частина вини лежала й на ньому. Ще півроку тому ці люди веселилися й раділи життю, тепер же змарніли й були подібні радше на сільських бідолах, що з якогось дива одягли дорогу одіж й поселилися в палаці. «Хтозна, — думалося Францові, — як усе би склалося, якби Адам тоді отримав того проклятущого листа...» Від Анни не було жодної звістки. Здавалося, Баворовський був тепер готовий на все, навіть й на шлюб з Краєвським, тільки б знати, що з нею все гаразд.
29
Йдеться про прем’єру симфонії № 5 Бетховена, яка відбулася 22 грудня 1808 року. Публіка й критики сприйняли її досить холодно. По-справжньому цей геніальний твір оцінили значно пізніше.
30
14 жовтня 1809 року в Шенбруннському палаці між Австрією та Францією було укладено вкрай невигідний для Австрії мир.