Я нічого не роблю, відповів хлопчина сором'язливо. – Йду на роботу, та по дорозі до саду зайшов.– І, трохи помовчавши, додав: Я малював.
– Покажи, що ти малював.
Він вийняв з-за пазухи чвертку сірого письмового паперу й несміливо подав мені. На чвертці було досить правильно намічено контур Сатурна.
Довго я тримав рисунок у руках і любувався замурзаним лицем автора.»
Із цього епізоду розпочинається історія викупу Т. Шевченка з кріпацтва. До неї, вболіваючи за долю талановитого юнака, що був панською власністю, долучилися конференц-секретар Академії мистецтв В. Григорович, художник О. Венеціанов, поет Є. Гребінка, композитор М. Вієльгорський. А вирішальне значення для справи мала лотерея, на якій був проданий портрет учителя царевича, російського поета В. Жуковського, створений художником К. Брюлловим. Викуп обійшовся в 2500 рублів (це були величезні кошти!). Тож, 25 квітня 1838 p. T. Шевченко одержав відпускну… Годі переоцінити карколомну зміну, що сталася у його житті – змогу вільно почуватися і вільно творити. Йому відкрилися театри столиці, літературні салони, виставки, концерти, він почав вивчати французьку мову, історію України.
Через місяць після викупу Т. Шевченко сторонній учень Академії мистецтв у класі К. Брюллова. До свого наставника, друга він проніс повагу через усе життя – у щоденнику називав його «Великим Карлом», «безсмертним», «палким поетом і глибоким мудрецем-серцезнавцем». Навчався Т. Шевченко успішно: за полотна «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці»; «Циганка-ворожка»; «Катерина» здобув срібні медалі. Академія мистецтв вшанує митця і пізніше – у 1860 р. присвоїть йому звання академіка-гравера.
Так, Т Шевченко знаменитий не лише як майстер поетичного слова, а й пензля. Йому належать чудові акварелі, сепії, графіка – це понад 1200 робіт.
Вражають глибоким психологізмом виконані ним автопортрети, портрети А. Ускової, Г. Закревської, Л. Полусмакової та інші. Як художник, він мав великі задуми – хотів створити (і створював) серію офортів «Живописна Україна». Альбоми під такою назвою мали відображати історію України, архітектурні пам'ятки, мальовничу природу…
На початку навчання в Академії розквітнув також поетичний талант Т. Шевченка. У щоденнику він згадує появу своїх перших літературних творів, написаних в майстерні К. Брюллова: «Над чим працював я в цьому святилищі? Дивно й подумати… Я компонував тоді українські вірші, що потім спали таким страшним тягарем на мою вбогу душу. Перед його чарівними творами я задумувався й леліяв у своїм серці свого сліпця-кобзаря і своїх жадних крові гайдамаків. У сутіні його вибагливо-розкішної майстерні, наче в гарячому дикому степу наддніпрянському, переді мною снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів. Переді мною стелився степ, засіяний могилами. Переді мною пишалася моя прекрасна, моя безталанна Україна в усій непорочній, меланхолійній красі своїй… І я задумувався, я не міг одвести своїх духових очей од цієї рідної, чарівної краси. Покликання – і нічого більше.» Саме це «всемогутнє покликання» призвело його як до великих життєвих випробувань і страждань, так і до світової слави.
А розпочиналося все з невеликої брошури, що вийшла 18 квітня 1840 р. коштом українського поміщика П. Мартоса і називалася «Кобзар». Вона й справді була невелика – до неї увійшло тільки вісім творів:
«Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». На обкладинці був зображений кобзар із хлопчиком-поводирем.
Цей образ виявився надзвичайно вдалим, бо був суто українським, зрозумілим і близьким читачу: в тодішній Україні кобзар був частим і бажаним гостем серед громади, що охоче збиралася послухати його сумних і славних пісень, дум про козацьку старовину, оповідей про національних героїв. Це, зрештою, був образ митця – людини, чиє «серце по волі з Богом розмовля». Шевченкова збірка отримала схвальні відгуки. Як стверджує І. Франко, «всі українці побачили в авторі сеї книжечки відразу перво-рядне світило рідної літератури…»
Тож коли Т Шевченко у травні 1843 р. прибув до України, його зустріли як знаменитість. Подорож принесла чимало цікавих зустрічей і знайомств – із Г. Тарновським, М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, Я. де Бальменом, Г. Закревською, В. Рєпніною. Він побував у рідній Кирилівці, Києві, Чигирині. Півтора десятиліття розлуки з Батьківщиною! Враження накочувалися на нього – і приносили то ескізи до «Живописної України», то задуми нових літературних творів. А в лютому 1844 р. – знову в Петербург, «город безкраїй», де