Галайда{40}
«Яремо! герш-ту{41}, хамів сину?Піди кобилу приведи,Подай патинки господиніТа принеси мені води,Вимети хату внеси дрова,Посип індикам, гусям дай,Піди до льоху, до корови,Та швидче, хаме!.. Постривай!Упоравшись, біжи в Вільшану:Iшов Ярема, похиливсь.Отак уранці жид поганийНад козаком коверзував.Ярема гнувся, бо не знав,Не знав, сіромаха, що виросли крила,Що неба достане, коли полетить,Не знав, нагинався…
О Боже мій милий!Тяжко жить на світі, а хочеться жить:Хочеться дивитись, як сонечко сяє,Хочеться послухать, як море заграє,Як пташка щебече, байрак гомонить,Або чорнобрива в гаю заспіває…О Боже мій милий, як весело жить!
Сирота Ярема, сирота убогий:Ні сестри, ні брата, нікого нема!Попихач жидівський, виріс у порогу;А не клене долі, людей не займа.Та й за що їх лаять?Хіба вони знають,Кого треба гладить, кого катувать?Нехай бенкетують…У їх доля дбає,А сироті треба самому придбать.Трапляється, часом тихенько заплаче,Та й то не од того, що серце болить:Що-небудь згадає або що побачить…Та й знову за працю.Отак треба жить!Нащо батько, мати, високі палати,Коли нема серця з серцем розмовлять?Сирота Ярема – сирота багатий,Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать:Єсть карії очі як зіроньки сяють,Білі рученята – мліють-обнімають,Єсть серце єдине, серденько дівоче,Що плаче, сміється, і мре, й оживає,Святим духом серед ночіПонад ним витає.Отакий-то мій Ярема,Сирота багатий.Таким і я колись-то був.Минуло, дівчата…Минулося, розійшлося,І сліду не стало.Серце мліє, як згадаю…Чому не осталось?Чому не осталось, чому не вітало?Легше було б сльози, журбу виливать.Люди одібрали, бо їм було мало.«Нащо йому доля? треба закопать:Він і так багатий…»Багатий на латиТа на дрібні сльози – бодай не втирать!Доле моя, доле!Де тебе шукать?Вернися до мене, до моєї хати,Або хоч приснися… Не хочеться спать.
Вибачайте, люди добрі:Може, не до ладуТа прокляте лихо-злидніКому не завадить?Може, ще раз зустрінемось,Поки шкандибаюЗа Яремою по світу,А може… й не знаю.Лихо, люди, всюди лихо.Нігде пригорнуться:Куди, каже, хилить доля,Туди й треба гнуться —Гнуться мовчки, усміхаться,Щоб люди не знали,Що на серці заховано,Щоб не привітали.Бо їх ласка… Нехай снитьсяТому в кого доля,А сироті щоб не снилась,Не снилась ніколи!Тяжко, нудно розказувать,А мовчать не вмію.Виливайся ж, слово-сльози:Сонечко не гріє,Не висушить. ПоділюсяМоїми сльозами…Та не з братом, не з сестрою —З німими стінамиНа чужині… А поки що —До корчми вернуся,Що там робиться.ЖидюгаДрижить, ізігнувшисьНад каганцем: лічить грошіКоло ліжка, клятий.А на ліжку… ох, аж душно!..Білі рученятаРозкидала, розкрилася…Як квіточка в гаю,Червоніє; а пазуха…Пазухи немає —Розірвана… Мабуть, душноНа перині спатиОдинокій, молоденькій;Ні з ким розмовляти, —Одна шепче. НесказанноГарна нехрещена!