«Ще раз, ще раз!»
«Якби таки або так, або сяк,Якби таки запорозький козак,Якби таки молодий, молодий,Хоч по хаті б поводив, поводив.Страх мені не хочетьсяЗ старим дідом морочиться.Якби таки…»
«Цу-цу, скажені! Схаменіться!Бач, розходилися! А ти,Стара собако, де б молиться,Верзеш тут погань. От чорти!» —Кричить отаман. Опинились;Аж церков бачать. Дяк співа,Попи з кадилами, з кропилом;Громада – ніби нежива,Анітелень… Поміж возамиПопи з кропилами пішли;За ними корогви несли,Як на Великдень над пасками.«Молітесь, братія, молітесь! —Так благочинний начина. —Кругом святого ЧигринаСторожа стане з того світу,Не дасть святого розпинать.А ви Україну ховайте:Не дайте матері, не дайтеВ руках у ката пропадать.Од Конашевича і досіПожар не гасне, люде мруть,Конають в тюрмах, голі, босі…Діти нехрещені ростуть,Козацькі діти; а дівчата!..Землі козацької красаУ ляха в'яне, як перш мати,І непокритая косаСтидом січеться; карі очіВ неволі гаснуть; розковатьКозак сестру свою не хоче,Сам не соромиться конатьВ ярмі у ляха… Горе, горе!Молітесь, діти! Страшний судЛяхи в Україну несуть —І заридають чорні гори.Згадайте праведних гетьманів:Де їх могили? Де лежитьОстанок славного Богдана?Де Остряницина стоїтьХоч би убогая могила?Де Наливайкова? Нема!Живого й мертвого спалили.Де той Богун, де та зима?Інгул щозиму замерзає —Богун не встане загатитьШляхетським трупом.Лях гуляє! Нема Богдана червонитьІ Жовті Води, й Рось зелену.Сумує Корсунь староденний:Нема журбу з ким поділить.І Альта плаче: «Тяжко жити!Я сохну, сохну… Де Тарас?Нема, не чуть… Не в батька діти!»Не плачте, братія: за насІ душі праведних, і силаАрхістратига Михаїла.Не за горами кари час.Молітесь, братія!»Молились,Молились щиро козаки,Як діти, щиро; не журились,Гадали теє… а зробилось…Над козаками хусточки!Одно добро, одна слава —Біліє хустина, Тай ту знімуть…А диякон: «Нехай ворог гине!Беріть ножі! Освятили».Ударили в дзвони,Реве гаєм: «Освятили!»Аж серце холоне!Освятили, освятили!Гине шляхта, гине!Розібрали, заблищалиПо всій Україні.
Треті півні
Ще день Украйну катувалиЛяхи скажені; ще один,Один останній сумувалиІ Україна, і Чигрин.І той минув – день Маковія,Велике свято в Україні.Минув – і лях, і жидовинГорілки, крові упивались,Кляли схизмата, розпинали,Кляли, що нічого вже взять.А гайдамаки мовчки ждали,Поки поганці ляжуть спать.Лягли, і в голови не клали,Що вже їм завтра не вставать.Ляхи заснули, а ІудиЩе лічать гроші уночі,Без світла лічать бариші,Щоб не побачили, бач, люде.І ті на золото ляглиІ сном нечистим задрімали.
Дрімають… навіки бодай задрімали!А тим часом місяць пливе оглядатьІ небо, і зорі, і землю, і море,Та глянуть на люде, що вони моторять,Щоб Богові вранці про те розказать.Світить білолиций на всю Україну,Світить… а чи бачить мою сиротину,Оксану з Вільшани, мою сироту?Де її мордують, де вона воркує?Чи знає Ярема? Чи знає, чи чує?Побачимо потім, а тепер не туНе ту заспіваю, іншої заграю;Лихо – не дівчата – буде танцювать.Недолю співаю козацького краю:Слухайте ж, щоб дітям потім розказать,Щоб і діти знали, внукам розказали,Як козаки шляхту тяжко покаралиЗа те, що не вміла в добрі панувать.
Гомоніла Україна,Довго гомоніла,Довго, довго кров степамиТекла-червоніла.Текла, текла та й висохла.Степи зеленіють;Діди лежать, а над нимиМогили синіють.Та що з того, що високі?Ніхто їх не знає,Ніхто щиро не заплаче,Ніхто не згадає.Тілько вітер тихесенькоПовіє над ними,Тілько роси ранесенькоСльозами дрібними їх умиють.Зійде сонце,Осушить, пригріє;А унуки? Їм байдуже,Жито собі сіють.Багато їх, а хто скаже,Де Ґонти могила,Мученика праведногоДе похоронили?Де Залізняк, душа щира,Де одпочиває?Тяжко! важко! Кат панує,А їх не згадають.