Гомоніла Україна,Довго гомоніла,Довго, довго кров степамиТекла-червоніла.І день і ніч ґвалт, гармати;Земля стогне, гнеться;Сумно, страшно, а згадаєш —Серце усміхнеться.
Місяцю мій ясний! З високого небаСховайся за гору, бо світу не треба;Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось,І Альту, і Сену і там розлилось,Не знать за що, крові широкеє море.А тепер що буде! Сховайся ж за гору;Сховайся, мій друже, щоб не довелосьНа старість заплакать…
Сумно-сумно серед небаСяє білолиций.Понад Дніпром козак іде,Може, з вечорниці.Іде смутний, невеселий,Ледве несуть ноги.Може, дівчина не любитьЗа те, що убогий?І дівчина його любить,Хоч лата на латі,Чорнобривий, а не згине,То буде й багатий.Чого ж смутний, невеселийІде – чуть не плаче?Якусь тяжку недоленькуВіщує козаче.Чує серце, та не скаже,Яке лихо буде.Мине лихо… Кругом йогоМов вимерли люде.Ані півня, ні собаки:Тілько із-за гаюДесь далеко сіроманціВовки завивають.Байдуже! Іде Ярема,Та не до Оксани,Не в Вільшану на досвіткиДо ляхів поганихУ Черкаси. А там третійПівень заспіває…А там… а там… Йде Ярема,На Дніпр поглядає.
«Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!Багато ти, батьку, у море носивКозацької крові; ще понесеш, друже!Червонив ти синє, та не напоїв;А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє святоПо всій Україні сю ніч зареве;Потече багато, багато-багатоШляхетської крові. Козак оживе;Оживуть гетьмани в золотім жупані;Прокинеться доля; козак заспіва:«Ні жида, ні ляха», а в степах Украйни —О Боже мій милий – блисне булава!»Так думав, ідучи в латаній свитині,Сердега Ярема з свяченим в руках.А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,Підняв гори-хвилі; а в очеретахРеве, стогне, завиває,Лози нагинає;Грім гогоче, а блискавкаХмару роздирає.Іде собі наш Ярема,Нічого не бачить;Одна думка усміхнеться,А друга заплаче.«Там Оксана, там веселоІ в сірій свитині;А тут… а тут… що ще буде?Може, ще загину».А тим часом із байракаПівень – кукуріку!«А, Черкаси!.. Боже милий!Не вкороти віку!»
Червоний бенкет
Задзвонили в усі дзвониПо всій Україні;Закричали гайдамаки:«Гине шляхта, гине!Гине шляхта! ПогуляємТа хмару нагрієм!»Зайнялася Смілянщина,Хмара червоніє.А найперша МедведівкаНебо нагріває.Горить Сміла, СмілянщинаКров'ю підпливає.Горить Корсунь, горить Канів,Чигирин, Черкаси;Чорним шляхом запалало,І кров полиласяАж у Волинь. По ПоліссіГонта бенкетує,А Залізняк в СмілянщиніДомаху гартує{49},У Черкасах, де й ЯремаПробує свячений.«Отак, отак! Добре, діти,Мордуйте скажених!Добре, хлопці!» – на базаріЗалізняк гукає.Кругом пекло; гайдамакиПо пеклу гуляють.А Ярема – страшно глянуть —По три, по чотириТак і кладе. «Добре, сину,Матері їх хиря!Мордуй, мордуй: в Раю будешАбо есаулом.Гуляй, сину! нуте, діти!»І діти майнулиПо горищах, по коморах,По льохах, усюди;Всіх уклали, все забрали.«Тепер, хлопці, буде!Утомились, одпочиньте».Улиці, базариКрились трупом, плили кров'ю.«Мало клятим кари!Ще раз треба перемучить,Щоб не повставалиНехрещені, кляті душі».На базар збирались Гайдамаки.Йде Ярема, Залізняк гукає:«Чуєш, хлопче? Ходи сюди!Не бійсь, не злякаю».«Не боюся!»Знявши шапку,Став, мов перед паном.«Відкіля ти? Хто ти такий?»«Я, пане, з Вільшани».«З Вільшаної, де титаряПси замордували?»«Де? Якого?»«У Вільшаній;І кажуть, що вкралиДочку його, коли знаєш».«Дочку, у Вільшаній?»«У титаря, коли знавав».«Оксано, Оксано!» —Ледве вимовив ЯремаТа й упав додолу.«Еге! ось що…Шкода хлопця,Провітри, Миколо!»Провітрився.«Батьку! брате!Чом я не сторукий?Дайте ножа, дайте силуМуки ляхам, муки!Муки страшної, щоб пеклоТряслося та мліло!»«Добре, сину, ножі будутьНа святеє діло.Ходім з нами у ЛисянкуНожі гартувати!»«Ходім, ходім, отамане,Батьку ти мій, брате,Мій єдиний! На край світуПолечу, достану,З пекла вирву, отамане…На край світу, пане…На край світу, та не найду,Не найду Оксани!»«Може, й найдеш. А як тебеЗовуть? Я не знаю».«Яремою».«А прізвище?»«Прізвища немає!»«Хіба байстрюк?Без прізвища…Запиши, Миколо,У реєстер. Нехай буде…Нехай буде Голий,Так і пиши!»«Ні, погано!»«Ну хіба Бідою?»«І це не так».«Стривай лишень,Пиши Галайдою».Записали.«Ну Галайдо,Поїдем гуляти.Найдеш долю…А не найдеш…Рушайте, хлоп'ята».І Яремі дали коняЗайвого з обозу.Усміхнувся на воронімТа й знову у сльози.Виїхали за царину;Палають Черкаси…«Чи всі, діти?»«Усі, батьку!» «Гайда!»ПростягласяПо діброві понад ДніпромКозацька ватага.А за ними кобзар ВолохПереваги-вагиШкандибає на конику,Козакам співає:«Гайдамаки, гайдамаки,Залізняк гуляє».