Поїхали… А ЧеркасиПалають, палають.Байдуже, ніхто й не гляне,Сміються та лаютьКляту шляхту. Хто балака,Хто кобзаря слуха.А Залізняк попередуНашорошив уха;їде собі, люльку курить,Нікому ні слова.А за ним німий Ярема.Зелена діброва,І темний гай, і Дніпр дужий,І високі гори,Небо, зорі, добро, людеІ лютеє горе —Все пропало, все! НічогоНе знає, не бачить,Як убитий. Тяжко йому,Тяжко, а не плаче.Ні, не плаче: змія люта,Жадна випиваєНого сльози, давить душуСерце роздирає.«Ой ви сльози, дрібні сльози!Ви змиєте горе;Змийте його… тяжко! Нудно!І синього моря,І Дніпра, щоб вилить люте,І Дніпра не стане.Занапастить хіба душу?Оксано, Оксано!Де ти, де ти? Подивися,Моя ти єдина,Подивися на Ярему.Де ти? Може, гине,Може, тяжко клене долю,Клене, умирає,Або в пана у кайданахУ склепу конає.Може, згадує Ярему,Згадує Вільшану.Кличе його: «Серце моє,Обніми Оксану!Обнімемось, мій соколе!Навіки зомлієм.Нехай ляхи згнущаються, —Не почуєм…» Віє,Віє вітер з-за Лиману,Гне тополю в полі —І дівчина похилиться,Куди гне недоля.Посумує, пожуриться.Забуде… і може…У жупані сама пані,А лях… Боже, Боже!Карай пеклом мою душуВилий муки море,Розбий кару надо мною,Та не таким горемКарай серце: розірветься,Хоч би було камень.Доле моя! серце моє!Оксано, Оксано!Де ти ділася, поділась?»І хлинули сльози;Дрібні-дрібні полилися.Де вони взялися!А Залізняк гайдамакамКаже опинитись:«У ліс, хлопці! вже світає,І коні пристали:Попасемо». І тихенькоУ лісі сховались.
Гупалівщина
Зійшло сонце; УкраїнаДе палала, тліла,А де шляхта, запершисяУ будинках, мліла.Скрізь по селах шибениці;Навішано трупуТілько старших, а так шляхта —Купою на купі.На улицях, на розпуттяхСобаки, ворониГризуть шляхту, клюють очі;Ніхто не боронить.Та й нікому: осталисяДіти та собаки —Жінки навіть з рогачамиПішли в гайдамаки.
О таке-то було лихоПо всій Україні!Гірше пекла…А за віщо,За що люде гинуть?Того ж батька, такі ж діти —Жити б та брататься.Ні, не вміли, не хотіли,Треба роз'єднаться!Треба крові, брата крові,Бо заздро, що в братаЄ в коморі і на дворі,1 весело в хаті!«Уб'єм брата! Спалим хату!» —Сказали, і сталось.Все б, здається; ні, на каруСироти остались.В сльозах росли та й виросли;Замучені рукиРозв'язались – і кров за кров,І муки за муки!Болить серце, як згадаєш:Старих слов'ян дітиВпились кров'ю. А хто винен?Ксьондзи, єзуїти.
Мандрували гайдамакиЛісами, ярами,А за ними і ГалайдаЗ дрібними сльозами.Вже минули ВоронівкуВербівку; в ВільшануПриїхали. «Хіба спитать,Спитать про Оксану?Не спитаю, щоб не знали,За що пропадаю».А тим часом гайдамакиИ Вільшану минають.Питається у хлопчика:«Що, титаря вбили?»«Ба ні, дядьку; батько казав,Що його спалилиОті ляхи, що там лежать,І Оксану вкрали.А титаря на цвинтаріВчора поховали».Не дослухав… «Неси, коню!»І поводи кинув.«Чом я вчора, поки не знав,Вчора не загинув!А сьогодні, коли й умруЗ домовини встануЛяхів мучить. Серце моє!Оксано! Оксано!Де ти?»Замовк, зажурився,Поїхав ходою.Тяжко-важко сіромасіБоротись з нудьгою.Догнав своїх. БоровиківВже хутір минають.Корчма тліє з стодолою,А Лейби немає,Усміхнувся мій Ярема,Тяжко усміхнувся.Отут, отут позавчораПеред жидом гнувся,А сьогодні…Та й жаль стало,Що лихо минуло.Гайдамаки понад яромЗ шляху повернули.Наганяють півпаробка.Хлопець у свитиніПолатаній, у постолах;На плечах торбина.«Гей, старченя! Стривай лишень!»«Я не старець, пане!Я, як бачте, гайдамака».«Який же поганий! Відкіля ти?»«З Керелівки».«А Будигда знаєш?І озеро коло Будищ?»«І озеро знаю,Отам воно; оцим яромВтрапите до його».«Що, сього дня ляхів бачив?»«Нігде ні одного;А вчора було багато.Вінки не святили:Не дали ляхи прокляті.Зате ж їх і били,І я й батько святим ножем;А мати нездужа,А то й вона б».«Добре, хлопче.Ось на ж тобі, друже,Цей дукачик, та не згуби».Узяв золотого,Подивився: «Спасибі вам!»«Ну хлопці, в дорогу!Та чуєте? Без гомону.Галайдо, за мною!В оцім яру є озероЙ ліс попід горою,А в лісі скарб.Як приїдем,То щоб кругом стали,Скажи хлопцям.Може, льохиСтерегти осталасьЯка погань».Приїхали,Стали кругом ліса;Дивляться – нема нікого…«Ту їх достобіса!Які груші уродили!Збивайте, хлоп'ята!Швидче! швидче!Отак! отак!» —І конфедератиПосипалися додолу,Груші гнилобокі.Позбивали, упорались;Козакам нівроку,Найшли льохи, скарб забрали,У ляхів кишеніПотрусили, та й потяглиКарати мерзеннихУ Лисянку