Брати рідні!
Ми є тим третім тяжко “раненим братом”, а два брати українці - з Галичини і з-над Дніпра - ідуть на наш клич нам на поміч. Прийміть же їх як рідних так щиро по-братерськи, як вони нам щиро подають помічну руку. Всі ми діти одної матери-України: одна в нас мова, одна у нас віра, одна душа й серце. Слухайте як кличе до вас наша матір, наша Україна:
По сотках літ перший раз завитала до нас весна народів. Горе нам буде, як не скинемо тепер чужих кайданів. Тоді останемо й надалі рабами, і погноєм чужого племені. Весь угроруський народ знидіє і потоне в чужому багні. Згине славне руське плем'я по сей бік синіх гір і сліду по нас не стане, лише гори і полонини будуть тужити за чудовими звуками української мови та пісні. Але того вже нам тепер не боятися! Ми угро-русини українці збудилися з віковічного сну і йдемо з нашими братами на зустріч сонцю золотому.
І це станеться, браття, тільки мусимо постояти за свою святу справу.
Брати Рідні! Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі й обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи на оборону Вашої волі і рідної землі. Наші закарпатські брати нам помагають, але наше діло є вибороти свободу і закріпити її! То ж до зброї, брати! До організації своїх сил. Бо лише тоді, як буде у нас сильне і здисципліноване військо то наші гнобителі не вдіють нічого проти нас. І ще одно, браття: Має бути найбільший порядок. Один другого не сміє рабувати і кривдити.
Ударив великий дзвін, надійшла рішаюча хвиля. Станьмо ж, брати, як один за нашу святу справу!
Чи тепер, коли всі народи світа скидають кайдани і стають вольними людьми, - ми одні маємо остати вічними рабами? Ні! Ми станемо всі за наше святе діло і Бог поможе нам, що
Хай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказ! Хай живе і пишається наша велика Одноцільна Українська Республика!”
Ясінє, дня 10-го січня 1919.
Українська Народня Рада в Ясіню”.
Вісті про переворот в Ясіню і заведений порядок в громаді поширився по всьому краю. Цей факт заохотив Ясінську Раду зайняти своїм військом цілу Гуцульщину. В тому часі в Хусті йшла підготовка до Всенароднього З'їзду, проти якого виступила ціла мадярська пропагандивна машина. Агенти мадярської влади поширювали вістки, що мадярський уряд вже й без з'їзду забезпечив автономією “Руську Країну”, а незабаром мають відбутися вибори до сойму.
Щоб протидіяти цьому, Ясінська Рада від імени Марморошської Русько-Української Ради в Сиготі звернулася до угорських українців з відозвою не піддатися цій ворожій мадярській пропаганді й вислати своїх делегатів на з'їзд до Хусту. Бо цей “всенародний з'їзд рішатиме долю нашого народу, як нам, русинам-українцям, дальше жити, чи остатися надальше рабами і слугами мадярського панства, чи жити в одній своїй державі Україні разом з нашими братами русинами-українцями”.[24]
Згідно з бажанням, висловленим делегатами Закарпаття на політичних зборах в Будапешті 10 грудня 1918 р., відбувся в Хусті дня 21 січня 1919 р. Всенародний Конгрес українського населення Закарпаття.
Один з активних учасників цього Конгресу, Августин Штефан, який за часів Карпатської України був міністром Шкільництва й Народної Освіти, а в березні 1939 р. був обраний предсідником Сойму Карпатської України, - пише про Конгрес в Хусті таке: “Хустський майдан вже скоро вранці був переповнений сільськими возами. Коні й вози були прибрані синьо-жовтими стрічками. Святочно одягнені делегати під синьо-жовтими прапорами збиралися в похід до церкви. Вони так само мали синьо-жовті відзнаки на грудях і в поході співали: “Вже воскресла Україна”, наш народний гимн”.
“По Службі Божій у церкві - мабуть перший раз у карпато-українській церкві - делегати відспівали “Вже Воскресла Україна”. На майдані перед церквою о. Віктор Желтвай, о. д-р Юлій Гаджега і о. Олекса Паркані посвятили синьо-жовті прапори і делегати помаширували до горожанської школи, де в гімнастичній залі розпочався конгрес”.
“Збори відкрив д-р Юлій Бращайко. Предсідником конгресу був вибраний д-р Михайло Бращайко, секретарем Василь Йосипчук з Бичкова, головою верифікаційної комісії Юлій Чучка, нотар в Хусті. Заступником мадярської влади був окружний начальник у Хусті, Дан”.
“Верифікаційна комісія ствердила, що легітимних делегатів було 420. Вони заступали 420,000 душ українського населення Закарпаття. Багато делегатів не могло прибути до Хусту в наслідок воєнних подій”.
“Голова зборів, д-р Михайло Бращайко, пояснивши 14 точок президента Вільсона, запитав народ: “Куди ми хочемо прилучитися? До Мадярщини? Чи може до Чехо-Словаччини? Чи до України? - “До України! До України!” - закричали делегати”.
“Іван Волощук, делегат з Нанкова, зголосився до слова й, звернувшись до представника мадярської влади, окружного начальника Дана так: “Пане окружний начальнику, не дивуйтеся на мої слова! Перекажіть їх панам в Будапешті! Сотки літ ми жили з вами. Були між нами добрі часи, були і злі. Дякуємо за вашу опіку! Але ви мусите тепер зрозуміти! Мати кличе нас тепер, і ми її діти, хочемо піти до неї. Україна кличе нас! Ми хочемо жити з Україною!”
“Ціла заля як один муж закричала: “До України! До Київа! Хочемо жити під Київом! Не треба нам Будапешту”!
“Потім Михайло Бращайко говорив: “Ясно, що збори бажають злуку Угорської Руси з Українською Державою. Щоб було всім нам видно, що це воля більшости народу, прошу, щоб той делегат, чи ті делегати, які мають іншу волю, голосилися до слова”.
“Голосіться до слова, - кричали делегати, - ми вас вислухаємо чесно й без гніву”.
“У залі було тихо. Ніхто не голосився. Заговорив знову Михайло Бращайко: “Однозгідна воля всенародних зборів: З'єднати Угорську Русь з Соборною Україною”.
“Слава! Слава! Слава!” - вирвалося з уст делегатів. Усі встали і зачали співати: “Вже Воскресла Україна, і Слава і Воля”.
“Знову заговорив Михайло Бращайко: “Тепер обговоримо резолюції наших зборів. Хустські делегати приготовили сім точок. Секретар зборів перечитає кожну точку окремо й ви скажете вашу думку: Приймаєте чи зміняєте прочитану точку”.
“Не було багато дебат. Тим часом делегати сказали: “Най буде так, як у Києві”.
Збори ухвалили такі резолюції: “Всенародний Конгрес Угорських Русинів з дня 21 січня 1919 р. ухвалює з'єднати комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шарош і Абауй-Торна з Соборною Україною, просячи, щоб нова держава при виконанню цієї злуки узгляднила окремішнє положення Угорських Русинів”.
1. “Всенародний Конгрес заявляє, що руський народ Угорщини не признає “десятого закону про Руську Країну”, даного в Будапешті в 1918 р., бо ухвалено його без волі народу і без його заступництва.
2. Відповідно до цього рішення Конгрес постановляє, що Русини не вишлють своїх делегатів до угорського парляменту.
3. Всенародний Конгрес просить, щоб українське військо обсадило комітати, заселені Русинами, і щоб заосмотрило поживою населення, яке живе у важких обставинах.
4. Всенародний Конгрес вітає всі визволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Юго-Словян, Румунів, Поляків і Німців.