Через півгодини вони були на вершині. Тут дув поривчастий вітер і шарпав їм одяг. Хлопець не звернув на це уваги й із захопленням дивився на освітлену панораму Бреслау. Вихладіл тим часом кашляв, задихався, він широко розплющив очі в темряві, уважно оглядаючись довкола. Верх Зали Сторіччя, званий ліхтарем, був схожий на маленький круглий будиночок без підлоги, зате з численними вікнами. Вихладіл, тримаючи в руці зброю, націлену на хлопця, підійшов до одного з них і кілька разів сильно вдарив ліктем вікно. Після четвертого удару воно розбилося. Кілька шматків скла впало метрів на сорок нижче - в самий центр зали. Бегемот спокійно вийняв уламки скла з твердих віконних рам, зроблених, як він знав, з австралійського залізного дерева, схожого на червоне дерево. Він кинув їх на дах і наставив дуло на хлопця.
– Заходь, – пробурмотів він. - Не бійся! Навколо стіни є галерея!
Курт заговорив, вперше за годину:
– Знаю, товстун довбаний.
– Ах ти, виродок жидівський! – заревів Вихладіл і підняв руку. – Подумай про свою сестру! Одне моє слово, і вона буде гризти землю!
Хлопець ухилився від удару та швидко поліз у вікно. Він стрибнув униз у бетонний жолоб метрової глибини, що пролягав навколо ліхтарного стовпа. Вихладіл нахилився через вікно до внутрішньої частини залу й крикнув:
– Обійди навкруги і стань переді мною, щоб я тебе бачив!
Курт зробив, як йому сказали. Вихладіл силкувався потрапити всередину. Він сильно кашлянув і плюнув уперед. Плювотина полетіла на сім поверхів донизу.
– Дурний сучий син, – прошепотів він на адресу Клауса Браунера. – Трахнутий в дупу невдаха! Якби тебе так тупо не спіймали, мені б не довелося єбатися з цим смердючим жидівським виродком!
Навколо стін ліхтаря проходила металева, забезпечена перилами галерея. За поруччям була сорокаметрова чорна прірва. Вихладіл зняв пальто та піджак. Якщо хтось тут смердів, то точно не єврейський виродок, а він сам. Він розмотав дві товсті мотузки, що обмотували його живіт, засунув руку під сорочку й витер смердючий піт з-під волохатої пахви.
– Іди сюди, жидок! – гаркнув він хлопцю.
Через мить руки Курта були знерухомлені та прив’язані до тулуба. Його тіло було повністю обмотане мотузкою, як бинтом. Вихладіл посадив Курта на край жолоба. Ноги хлопця звисали над прірвою. Потім велетень використав другу мотузку – набагато коротшу. На її кінцях було дві петлі. Одну він міцно прив’язав хлопцеві на шию, а іншу – собі. Тепер він був упевнений. Жоден снайпер не застрелить його. Якщо один з них впаде, другий впаде відразу за ним. Зараз вони були зв'язані на життя і смерть.
Як і хлопчик, Бегемот сів на край жолоба і дістав годинник із кишені жилета. Була майже четверта година ранку. Через дві години все почнеться. Вихладіл намацав своє пальто й дещо округле в кишені. Пляшка кизилової настойки. Він посміхнувся собі в темряві і провів пальцями по губах. Ті були потріскані, з них стирчали висохлі шкірки. У куточках рота утворилися тверді грудки. Він згорнув їх язиком і виплюнув. Бегемот спітнів, тремтів і відчував, що від його подиху пахне перетравленим алкоголем, який не скоро вивітриться з його тіла. Йому треба було негайно випити, щоб винагородити себе за міцні нерви та майже дванадцятигодинну абстиненцію, яку він нав’язав собі, щоб добре виконати останню дію. І ось все майже закінчилося. Він міг порушити цю нестерпну тверезість і зробити смачний ковток, який опалить горло. Вихладіл потягнувся до пляшки. Його спітнілі пальці ковзнули по склу. Пляшка грюкнула об металеві решітки та впала. Звук розбитого скла був такий чистий, ніби воно розбилося прямо біля нього. Хороша акустика в цьому залі, — спала йому на думку абсурдна думка. І тоді він зрозумів, що ще на кілька годин буде позбавлений бальзаму, який підсолоджував йому життя протягом двадцяти років.
Це було жахливо. Бегемот перевернувся на спину і часто дихав. Піт стікав по його чолу і маленькими струмочками сповзав за вухами. Він сперся головою на лікоть і захрипів.
– Кричи, жидок! Кричи на весь зал!
– Але що мені кричати?
Курт повернувся до чоловіка. Сам він трусився від страху.
– Ебергард Мок! Ось що тобі слід кричати! Мені повторити?
Через мить всередині темного велетенського приміщення почувся нажаханий хлоп’ячий крик.
Бреслау
Вівторок, 20 травня 1913 року,
шоста година ранку