Бреслау
Понеділок, 7 квітня 1913 року,
сьома година вечора
Чоловік подивився на своє відображення в дзеркалі. На худорлявому обличчі, прикрашеному вусами й бакенбардами, він милувався очима — чорними й палаючими якимсь неземним блиском. Він знав, звідки це сяйво. Щоденні медитації, декламація й танці, послідовне життя за стародавніми правилами, відмова від алкоголю, тютюну й опіуму, таких популярних у його середовищі, надавали його рисам відтінку аскетизму, благородства й духовності.
Він притулився обличчям до дзеркала. Дивлячись собі в рот, він почав вимовляти старовинні формули у вигляді сильно наголошених і вимовлених складів. Слова, які ними вибудовували, вимовлялися неприродно довго, набували нових значень, починали жити власним життям, зливалися в таємні відтінки, що витали в повітрі каретної, наповненої запахом розпарених коней. Він відчув, як це проникає в нього, і в ньому пульсує ритм усього космосу. Він почав танцювати перед дзеркалом. Кожен рух асоціювався з якимось складом, вимовленим у різних тональностях. Під повіками чоловіка розцвіли й зникли яскраві кола.
Минуло чверть години цього екстазу. Він відкрив очі. Транс, у який він був занурений, наповнював його якоюсь невимовною енергією. Тепер він був здатний на найскладніші рішення і найвищі жертви.
Чоловік підійшов до коней, запряжених у карету, поправив кожному з них упряж і надів на голову плюмаж. Крізь діри в дошках стін пробивався вітер і ворушив чорним волоссям, що стирчала з кінських плюмажів.
Бреслау
Понеділок, 7 квітня 1913 року,
чверть на восьму вечора
У секретному місці під назвою "парова лазня" Вихладіла та його людей зустріли не надто захоплено. Бармен Алоїз Шумпетер неприхильно зиркнув на Мокка. Синяк на щоці був нагадуванням про суботню зустріч із кремезним темноволосим чоловіком із квадратною щелепою, а підбите око — наслідком багатьох подальших подій, що відбулися після невдалих суботніх еротичних парі. Не всі їхні учасники повірили в запевнення Шумпетера, що Мок забрав у нього всі гроші, а потім віддав їх повіям, які витратили їх на сукні, парфуми та інший косметичний дріб'язок. Більш жорстокі гравці відматюкали Алоїса досхочу, а один навіть його вдарив. Власник закладу, гер Рюдігер Готвейн, нарешті здався і виплатив гравцям усе, що вони інвестували в невдалі ставки в суботу. Тож і в нього, як і у бармена, сьогодні не було підстав дивитися на поліцейських доброзичливим оком. Він хоч і погоджувався на їхню присутність, навіть подав їм горілку і баночку утоплеників, але кожним рухом і поглядом давав зрозуміти, що вони тут персони нон грата. Крім того, він зажадав завищені ціни на їжу та напої, а отриману суму прискіпливо підраховував. Якби він знав, що перед ним колишні поліцейські, він би негайно наказав швейцару зібрати бандитів і витерти цими колишніми копами вологу з бруківки Нойе Антонієнштрассе.
Тим часом про їхнє звільнення знали лише поліцай-президент, його секретар, вони самі та людина, на яку чекали – поліцай-асистент Людвіг фон Раннеманн. Саме він запропонував цей заклад як місце для неофіційної зустрічі, під час якої мав доповісти колишнім колегам про свою розмову з фон Оппеном. Таку обіцянку він дав того ранку, коли співчутливими очима спостерігав, як ті складали в папки сумні залишки свого перебування в президії: чорнильниці, жерстяні кружки, олівці, прості і автоматичні ручки та точила для олівців.
— Слухайте, гер фон Раннеман, — сказав тоді Вихладіл, мабуть, уперше в житті, не звертаючись до свого підлеглого на "ти". — Будь ласка, гер, розкажіть нам про все, коли закінчите розмову зі старим. Ви хороший психолог і напевно з півслова і навіть по виразу обличчя розпізнаєте, чи є його рішення остаточним і безповоротним. Будь ласка, пане, ми чекатимемо у Шустера біля віадука на Швайдніцерштрассе.
- Ні, не там», — рішуче відповів фон Раннеман. - Це надто людне місце. Хтось міг би нас там побачити. Зустрінемося в лазні. Я прийду туди після роботи. Ніколи не був, але буду.
Зараз минуло вже багато часу після кінця роботи, їхній колега все ще не приходив, і зібрані робились все більш п’яними. Вихладіл впав у зухвалий настрій. Він погрожував зробити яєчню зі старого Матушевського, повії Дори та обох "фонів", тобто поліцай-президента та колишнього підлеглого, і штовхнути їх у багнюку. Клекер і Хойсс дедалі більше цікавилися повіями, але залишки здорового глузду підказували їм, що розпуста і пияцтво можуть виснажити їхні кишені, а це буде небезпечним після сьогоднішнього звільнення.