– Ось так обманюють народні маси! Робочим потом і робочою кров'ю збудовано потужну непотрібну брилу. – Якийсь недбало вдягнений чоловік у матроській бескозирці, в туго затягнутому на шиї шарфі, з бородою, дуже схожою на Фрідріха Енгельса, показував на Залу Сторіччя. – Це мав бути храм демократії, а став святилищем смерті. У ньому повинні були грати прості люди, а зараз лежать четверо робітничих синів і якийсь дегенерат, який їх убив. А поліцейські в котелках і шовкових краватках вже думають, як замести справу під килим. О, якби це була дитина бургомістра, начальника поліції чи якогось іншого сановника, так усі захворіли б на білу гарячку і шукали б подальших підказок! А в цьому випадку скажуть: четверо трупів, у нас є вбивця, який повісився, і все! Кінець історії! І байдуже, що цей ймовірний вбивця одягнений у якийсь дивний одяг і на руках у нього пташине пір'я! Але ми, товариші з Соціал-Демократичної Партії, не дамо замовчувати ці речі! Ми кажемо: дізнайтеся, до якої буржуазної секти належав Ікар! Ми з СДП наказуємо: шукайте, дармоїди, всю мережу дегенератів!
Пізніше Мок вирішив подивитися на тіла хлопців. Він встиг. Він був упевнений, що доктор Лазаріус буде довго їх оглядати. Він також знав, що лікар був достатньо ретельний, щоб його звіт розвіяв усі сумніви. Тож він проштовхнувся ще далі в натовп, щоб послухати інших політичних ораторів. Двоє інших говорили про мережу збоченців.
– Тільки Пангерманський союз[16], – прогримів великий чоловік із червоним обличчям. – Тільки ми бачимо, що у всій справі про вбивство замішані євреї та масони! Хто спроектував цю бетонну потвору? Знаменитий масон Макс Берг! Хто йому в цьому допомагав і хто проектував павільйон "Чотири куполи"? Єврей! Ганс Польциг! Люди, прокиньтесь! Це пам'ятники масонсько-єврейської манії величі, знак їхнього панування над Німеччиною. Вся надія тепер на нашого престолонаслідника, що він проявить презирство до цього огидного твору і не прийде на його відкриття, коли інший масон і дегенерат Ґерхардт Гауптман поставить тут свою дурну п’єсу, в якій він має хвалити, так!, нашого давнього і заклятого ворога Наполеона!
Мок прочитав у пресі, що міська рада запропонувала Нобелівському лауреату 1912 року написати патріотичну п'єсу для постановки на відкритті Залу Сторіччя. Він знав, що Гауптман кокетував — то він прийняв запрошення написати на цю обставину "урочисту співогру на німецькі рими", а потім - відмовлявся. Якщо вірити почервонілому пангерманістові, то він таки написав п’єсу, і її поставлять менше ніж за два місяці, саме на відкриття Зали Сторіччя.
Поліцейський, не особливо зацікавлений цією темою, уважно оглядаючись, підійшов до наступного оратора. Він ще сподівався, що серед переляканих облич простих людей побачить чиєсь веселе, щасливе обличчя. І так, дивлячись на людей, дійшов до останнього оратора.
– Це єврейське ритуальне вбивство! – крикнув фальцетом невисокий рябий чоловік у котелку, що стояв на двох ящиках. – Ми всі знаємо, що євреї вбивали і вбивають християнських дітей! Хіба не вони виконавці цього чергового злочину? Лише Пангерманський союз може перешкодити єврейським вбивцям роззухвалитися!
Мок задумався, вийшов з натовпу й окружним шляхом рушив до Залу Сторіччя. Хоча він не бачив, щоб хтось відкрито радів злочину, але був упевнений, що всі п’ятеро виступаючих були задоволені ним. Всі вони явно використовували його в пропагандистських цілях, підбурювали натовп і шукали в ньому своїх майбутніх прихильників. Однак було б божевіллям думати, що єврей не в собі чи свідок Єгови приклав руку до злочину, щоб отримати нових послідовників. Можливо, політичні оратори викликали ревіння натовпу, але чи стане вбивство чотирьох хлопчиків початком революції? Так, це могло спричинити якісь заворушення, бунти з непередбачуваними наслідками, але з таким же успіхом вони могли обмежитися робітничими районами міста та кількома пивними. Виманити чотирьох хлопців на балкон і скинути їх на землю було складним завданням, і політичний результат цього злочину був невизначеним. Крім того, для Мока Ікар аж ніяк не був схожим ані на робітничого, ані на пангерманського активіста.
Він уже встиг повернутися до Зали Сторіччя через маленькі ворота з боку парку, коли його думки перервав якийсь шум вдалині. Він побачив, як автомобіль поліцай-президента проїхав через головні ворота. Мок негайно повернувся до зали.
Тим часом повішеного зняли і тепер він лежав біля калюжі крові. Покійний був одягнений у шкіряне вбрання - ноги були обмотані чорними шкіряними поясами, схожими на наголінники, а руки, окрім крил з рідким пір’ям, були обмотані наплічниками. Можливо, назва, яку йому дала вулиця, а може, класична освіта Мока змусила поліцейського вважати цей маскарадний костюм вбранням римського гладіатора. Однак різниця полягала в тому, що гладіатор-самніт був одягнений у туніку до колін, а повішений був одягнений у вузькі шкіряні труси з ширінкою, застібнутою на золоті ґудзики.
16
Пангерманський союз (загальнонімецький) (нім.