Мок підійшов до начальника. Огида, яку він завжди відчував до нього, тепер боролася з повагою, яку Бегемот викликав у нього вчора в "лазні", коли він піддав своїх людей випробуванню і сказав йому: «Ти більше не студентик. Ти один із нас.
– Іди сюди, Мок, давай! — засміявся Вихладіл, підзиваючи його до себе. - Тому що я хочу тобі дещо сказати...
Коли Мок став прямо перед своїм начальником, той поклав йому руки на плечі й обдав алкогольним подихом. Його широка усмішка повільно звужувалася, губи були міцно стиснуті, а м’язи обличчя напружилися. Червоне обличчя Вихладіла застигло у виразі жорстокості й агресії.
— Той важняк Мюльгауз, — пирхнув Бегемот, — хоче відсунути тебе, Мок, на бокову путь. Не дайся йому! Не сиди ні в яких довбаних бібліотеках!
Мок мовчав. Вихладіл прочитав його думки і, головне, ніби з цими думками погодився.
– І що мені робити, гер поліцай-асесор?
– Для чого ти сюди прийшов?
– Я хочу провести власне розслідування.
Мок вирішив скинути все на одну чашу терезів і довіритися Вихладілу.
– Тоді роби це! - Бегемот простягнув йому пляшку. - Не може бути так, щоб увесь блиск розкриття цієї справи впав на цього блазня. Наш відділ також повинен відіграти велику роль у розгадуванні цієї таємниці, розумієш, Мок? І пам’ятай одне. Твоя гра дуже ризикована. І ти береш її виключно на себе. Я не можу гарантувати тобі допомогу в разі невдачі.
Юнак кивнув. Перед його носом з'явилася велика долоня, затиснута на шийці пляшки.
– Ось, Мок, випий. - Обличчя Вихладіла проясніло. – Ми мали випити на брудершафт у лазні, але щось завадило... Тож зараз зробимо. Я Пауль, а ти?
— Ебергард, — промовив Мок, вливаючи в себе великий ковток кизилової настоянки.
Бреслау
Вівторок, 8 квітня 1913 року,
дві години пополудні
Гордістю Вроцлава був комплекс критих басейнів на Цвінгерштрассе. Завдяки щедрості меценатів, які підтримували Товариство плавання у місті Бреслау, в центрі міста було збудовано чудовий спортивно-гігієнічний заклад, який викликав захоплення інженерів. Потужні насоси засмоктували воду з двох глибоких колодязів у величезні резервуари місткістю один мільйон літрів. Там осаджувався мул, а потім чиста вода надходила у велику водонапірну вежу, що височіла над об’єктом. Звідти під дією сили тяжіння вона розходилася по трубах, що є кровотоком святині Егіра – морського велетня зі скандинавських міфів. Саме його подоба, яку видно над одним із двох басейнів, викликала захоплення у жителів Бреслау, які приходили сюди, щоб поплавати, очистити тіло й розум у парових лазнях, помедитувати в невеликих басейнах із гарячою та холодною водою, потренуватися. свої м'язи в спортзалах. Усе тут говорило про mens sana in corpore sano[18], усе тут служило здоров’ю і використовувалося для покращення здоров’я.
Але за одним винятком. У перший і третій четвер місяця парну на другому поверсі орендувала вночі група з кількох людей, які віддавалися тут не фізичним вправам, а радше протилежним, іноді розпусним, насолодам піднебіння. Кам'яні лави з підігрівом, на яких сиділи люди, накривали м'якими матрацами та килимами. Біля каміна в сусідній кімнаті, звідки подавалося гаряче повітря, не було ні кочегара, ні банщика, як це було в робочий час, а довірена особа, яка слідкувала, щоб звідти ніхто не підслуховував. На даху, біля світлового вікна, поставили ще один пост охорони — з тією ж метою.
Коли бенкет вже було захищено від цікавих, до лазні приходило сім визначних особистостей вищого світу міста. Вони влаштовувалися на кам’яних лавах у напівлежачому положенні, як у римських палацах, і тягнулися до вишуканої їжі та напоїв Бахуса, привезених сюди з довколишніх і відомих закладів – виноробні Хансена та готелю "Монополь".
Однак схожість із бенкетами цезарів на цій розкоші і закінчувалася. Місцеві гуляки були одягнені не в туніки, а в однострої, сюртуки чи фраки, і єдина жінка в цьому гурті носила красиві капелюшки і наймодніші паризькі сукні. Ніхто не напивався, не об'їдався і не пустував. Ці люди, якщо й давали вихід своїй пожадливості, то робили це в усамітненні вишуканих спалень або у своїх літніх резиденціях. Тут вони збиралися лише для того, щоб обговорити поточні справи міста, обговорити політичні, економічні та будь-які інші питання, які могли примножити чи поставити під загрозу їхні статки. Нерідко на цих зустрічах був присутній спеціальний гість, який не був постійним членом цього елітного клубу. Зазвичай він був або дипломатом, членом Рейхстагу, а часто і міністром із Берліна, або підприємцем, чиї компанії мали національний, якщо не європейський масштаб.