– Як це можливо, шановна фрау доктор Блох фон Бекессі, – звабливо посміхнувся він, – що молода жінка має вчений титул і досягла таких високих позицій у ложі? Наскільки я знаю, масонство — це чоловічий світ.
– Відповідь на перше запитання проста. - На алебастровому обличчі Шарлотти з’явився легкий рум’янець. - Часи для жінок стають кращими. Я була однією із перших, хто закінчила медицину в нашій Сілезькій Alma Mater. А щодо моєї діяльності та посади в ложі... Ой, це довга історія.
– Ви мені колись розкажете?
Ніколаі присунувся до неї на майже непристойну відстань.
— Можливо, — прошепотіла жінка.
Бреслау
Вівторок, 8 квітня 1913 року,
десята ранку
Ебергард Мок знав, що він повинен почати своє розслідування з ретельного огляду повали в Залі Сторіччя. Він повинен був зробити це дуже обережно, щоб не викликати підозр у Мюльгауза та його людей, що він не виконує те, що йому було наказано. Колегам із відділу ІІІ б також не треба було знати, що він самовільно відмовився від бібліотечних розвідок заради кримінального розслідування, на що не мав права. Це могло змусити їх повірити, що він був зарозумілим і підноситься над колегами.
Усе це він аналізував, коли опинився у Залі вже втретє за день. Він застав там лише двох людей у формі з написом "Служба чистоти Зали Сторіччя". У них були загорнуті в ганчір’я мітли та відра, з яких витікала піна. Їхнім завданням, очевидно, було змити кров з повали. Мок, показавши їм щойно повернуту йому поліцейську зірку, наказав їм припинити прибирання, що ті сприйняли з великим ентузіазмом.
Минуло чверть години, і він ледь не впершись носом у землю, оглядав кожен квадратний метр землі. Нічого нового він не знайшов. Окрім вже відомих йому самому слідів – двох калюж крові, з’єднаних прожилками тієї ж рідини – інших підозрілих плям чи предметів не було. Він навіть не знайшов фрагментів мозку чи шматочків зубів — напевно, доктор Лазаріус забрав усе у свої банки.
Мок дав знак прибиральникам приступати до роботи, а сам сів у залі під балконом, підняв голову й почав інтенсивно розглядати другорядні в даному випадку приміщення.
Спочатку він мав висунути одну з трьох гіпотез: або групове самогубство, або Ікар скинув хлопчиків і вбив себе, або до всієї події причетна шоста людина. Перша думка здалася йому абсурдною не лише тому, що він ніколи не чув про групові самогубства. Звісно, він не був таким дурнем, як той простак із поеми Лукреція, який, не знаючи світу за межами свого села, стверджував, що гора, яку він бачить зі свого поля, — найвища в світі. Причина була інша – практичного характеру. Якби він прийняв гіпотезу про групове самогубство, йому довелося б покинути Залу Сторіччя з метою розслідування й провести психологічний пошук, щоб з’ясувати мотиви. Йому треба було б дістатися до темних закутків свідомості всіх п'яти самогубців. Такий пошук здався йому непривабливим. Другу гіпотезу він також не дуже прагнув перевірити – що самогубцем був лише Ікар, який раніше вбив хлопців, зіштовхнувши їх з балкона. Тут, звичайно, найболючішим було відсутність відповіді на найпростіше запитання: що рухало Ікаром і хто він такий. Мок назвав обидві гіпотези гіпотезами п'яти учасників. Незалежно від того, було це групове самогубство чи вбивство хлопчиків, а потім самогубство Ікара, в обох подіях брали участь п'ять осіб. А потім, що сталося з каретою, якої вранці не було? Хто її відігнав? У випадку з гіпотезами п'ятьох учасників ніхто не відганяв. Може, її вкрали випадкові злодії, які побачили відчинені ворота та непритомного сторожа? Підказки кардинально змінилися, якщо припустити гіпотезу про шостого учасника події — вбивцю. За словами Мюльгауза, раніше він міг ховатися на балконі. Мок, мабуть, пішов однією з цих доріг. Після довгих вагань він обрав гіпотезу шостого учасника. Він просто знайшов це спокусливим. Шукати таємничого вбивцю було набагато цікавіше, ніж вистежувати конокрадів. Тепер найважливішим було реконструювати події.
Мок підійшов до калюжі крові, яка тепер майже повністю висохла. Так, саме там хлопці стикнулися з землею. Він підняв голову й оглянув стелю залу. Молодий поліцейський не сумнівався. Мюльгауз мав рацію. Було лише одне місце, звідки можна було впасти – балкон навпроти органу.
– Як ти скоїв цей злочин? — голосно запитав він гіпотетичного вбивцю. – Ікар із хлопцями були на балконі, а потім випали звідти головою вниз. Як це сталося? Ти зіштовхнув їх? Просто? Четверо хлопців і дорослий чоловік? Ти маєш бути дуже сильним...