Він простояв так кілька хвилин, не рухаючись з місця і не звертаючи уваги на людей, що проходили повз нього. Поліцейський, заінтригований дивним перехожим, який стоїть, як соляний стовп на узбіччі, нарешті свиснув так голосно, що це вирвало Мока з задуми. Останній кивнув головою товаришеві та прийняв рішення посеред вулиці. Щоб чогось добитися від дівчини, треба було завоювати її довіру. Найпростіший спосіб — зробити їй подарунок. Зовсім поруч була відома кондитерська Конрада Гросвайлера. На жаль, там не можна було купити печиво на винос, і відчайдушному Моку довелося взяти бісквіт з морозивом у стаканчику, тобто так звану бомбу Гогенцоллернів. Продавчиня запакувала чашку в паперовий пакет і зажадала за неї заставу в три марки, яку Мок volens nolens заплатив.
Нарешті він дійшов до Кайзер-Вільгельм-штрассе і зупинився на зупинці другого та четвертого трамвайних маршрутів, що прямували до Південного парку. Звідси він міг би дійти пішки до будинків Лаутербахів на Менцельштрассе, але сьогодні був надто втомлений. Він скоротив час очікування трамваю, дивлячись на вражаючі кам’яниці з великими кутовими балконами, де-не-де накритими тентами проти сонця.
Трамвай четвертого маршруту прибув через десять хвилин. Мок купив квиток у кондуктора і через п'ять хвилин зійшов на Кайзер-Вільгельм-Плац. Він перетнув кільцеву дорогу по діагоналі й дійшов до Вищого гірничого управління[25]. Поліцейський піднявся сходами й подивився на себе у великі скляні двері. Він поправив котелок і краватку, а потім провів рукою по щоках. На його обличчі була якась тверда щетина, але така незначна, що не псувала охайного образу молодого охоронця права. Звичайно, йому допоміг святковий одяг, який він одягнув сьогодні через необхідність, і блискучі черевики, які він начистив перед тим, як залишити любовне гніздечко Клари Буркерт.
Через деякий час він уже був на задньому дворі будинків Лаутербаха. Слуга, який чистив килим, розвішаний на вибійці, вказав йому щіткою, що стікала піною, на квартиру доглядача Антона Шилінга.
Це було в прибудові. Мок увійшов і сильно постукав у двері. Його відкрила маленька, веснянкувата, може, років восьми дівчинка з волоссям, заплетеним у коротку косу. На ній був брудний, багато разів латаний фартух. Вона підозріло подивилася на Мока, обіймаючи ганчіркову ляльку так міцно, ніби хотіла захистити її від невідомого незнайомця.
– Це ти Люсі Шиллінг? — з посмішкою запитав Ебергард.
Дівчина заперечно похитала головою.
– Люсі Шиллінг вдома?
Дитина знову без слів заперечила.
- Хто там? – почувся з квартири хрипкий чоловічий голос. - Скільки разів я казав тобі, сучко мерзенна, не відкривати чужим людям?
Мок глянув на дівчину, яка з повною байдужістю повернулася на місці і зникла під столом, накритим зеленою скатертиною, яка звисала до землі. Очевидно, вона звикла до того, що її обзивають.
Величезний неголений чоловік у брюках, майці й котелку з частково зламаними полями обіперся на стіл. Він дивився на Мока з неприязню. Його міцні м’язи передпліччя тремтіли під веснянкуватою шкірою, покритою густим волоссям.
– Що там, шайзе?!
Він агресивно висунув нижню щелепу.
Мок увійшов до квартири й обережно зачинив за собою двері. Принюхався і відчув характерний запах злиднів: запах мокрого ганчір’я, гнилої картоплі, дешевого тютюну, взуття та не провітреної старої постелі.
– Не лайся перед дітьми, – він дістав з кишені поліцейське посвідчення, – а то я тебе, п’янице, посаджу за порушення домашнього спокою!
М'язи чоловіка перестали здригатися під шкірою. Він усе ще погойдувався й кривився на Мока, але його погляд уже втратив колишню твердість. Ебергард сів за стіл і поклав перед собою пакет із бомбою Гогенцоллернів. Морозиво вже тануло, але навряд чи якась дитина його зневажить.