Він загасив цигарку й спустився до швейцарської.
– Прошу повідомити, як пройти до бібліотеки, – звернувся він до швейцара.
- Не працює - пробурмотів служник і повернувся до читання газети.
Мок обіперся руками на стійку біля швейцарської. Він був спокійний. Його гнів поки що не був вичерпаний.
– Мені байдуже, чи відкрито, – він дістав посвідчення поліцейського, – але як я маю йти!
- Перший поверх, зі сходів наліво – відповів служник вже трохи іншим тоном.
Мок розвернувся й почав підніматися сходами. Потім почув бурчання — швейцар набирав номер телефону. Поліцейському не хотілось, щоб бібліотекар був попереджений про його візит. За кілька хвилин він міг сховати формуляри або позбутися листків видачі книг.
Він швидко підбіг до швейцарської і вихопив у чоловіка слухавку, повісив і широко посміхнувся.
– Ви хотіли когось попередити про мій візит?
Служник опустив голову. Тоді Мок, усе ще спокійний, схопив його за лацкан й підтяг до стійки.
– А я хочу декого здивувати, розумієте, пане Цербер? - Він вишкірив зуби. — А крім того, я страшенно незграбна людина, розумієте? А я можу помилитись... Давайте-но, особисто покажіть мені, як дійти!
Швейцар вийшов з-за стійки і повів Мока сходами на другий поверх. Студенти, майбутні рабини, стояли біля стін і щось обговорювали з такою захопленістю, що їх навіть не відволік прохід двох чоловіків, один з яких тримав іншого за комір. Вони стояли перед дверима, на яких мідна табличка сповіщала німецькою та на івриті, що вони входять у царство обраних:
Кожне одкровення для вас
як слова запечатаної книги.
Дається тому, хто вміє читати.
Ісая
Мок з розмахом відчинив двері і в цю мить почув голос швейцара:
- Пані доктор, я хотів подзвонити і попередити вас, але цей хам вирвав у мене слухавку! А потім привів мене сюди за комір...
— Усе гаразд, пане Перлес, — сказала Шарлотта Блох фон Бекессі. — Я очікувала вахмістра.
Бреслау
Четвер 10 квітня 1913 року,
п'ята година дня
Вона відчинила двері кабінету, на якому була така ж табличка, але не з біблійною цитатою, а з прізвищем: "Доктор Шарлотта Блох фон Бекессі, завідуюча бібліотекою".
Мок пішов за нею. Тонкою рукою та показала на стілець навпроти великого столу, за який сіла, її сукня шелестіла. Обличчя жінки було блідим й затятим, без найменшої усмішки чи кокетства.
– Я не очікував фанфар і квітів, шановна пані доктор, – сказав Мок, – але хоча б тінь посмішки на вашому обличчі статуї освітила б цей похмурий кабінет.
Він дивився у вікно, затемнене величезним платаном — одним із багатьох, що ростуть на набережній.
— Я вас слухаю, — сухо сказала жінка. - У мене немає часу на дрібниці. Я зайнята!
– Я настілки неприємний для пані?
Мок поліз у кишеню.
Не почувши ані підтвердження, ані спростування, він продовжив цей монолог, постукуючи цигаркою по кришці витягнутого портсигара.
– А я навпаки: маю велике бажання вести з пані легковажні розмови. Будь ласка, не дивуйтеся. Я поліцейський, але я також і людина. Вигляд красивої жінки два дні поспіль не дає мені спати...
Доктор Шарлотта Блох фон Бекессі підвелася.
– Або кажіть, з чим прийшли, або йдіть! - Її чорні очі метали блискавки. — У мене немає коміра, гер поліцай-вахтмістр, за який ви могли б схопити мене, як бідного Перлеса!
Мок запалив, не зводячи з неї очей.
– Ви людина багатьох талантів, багатьох професій. Лікар у своєму кабінеті та науковець у цій дослідницькій установі.
Йому відповіла тиша.
Мок підвівся і пішов по кабінету. Він провів кінчиками пальців по корінцях книг, очевидно, переплетених одним і тим самим палітурником, про що свідчив штамп унизу кожного корінця — літери "J", "Th" і "S", скорочення від Jüdisches Theologisches Seminar, і поєднання гілки оливи та зірки Давида.
– Пані доктор вчора зволила розійтись з правдою. - Мок сперся своїми сильними руками з короткими пальцями на стільницю. – Ви сказали, що перед моїм візитом до вас з кабінету вийшла пацієнтка.
– Але ж, гер Мок…
– Знаю, знаю, – він не зводив з неї очей, – це був візит без попередження, у неробочий час, так?
– Так і було! — скрикнула Шарлотта.