- НІ.
– Хекманн нічого про нього не знає і мовчатиме заради власної безпеки. Ніхто більше не знає, ким був Ікар. У нього не було сім'ї, це мені точно відомо. Коли його спалять, усі сліди зникнуть. І нехай буде так, Мок! Кінець розслідування, кінець здогадок. І на вас чекає світле майбутнє! Ми не дамо людині з вашою проникливістю марнувати себе рядовим поліцейським.
Поліцай-вахмістр піднявся металевими східцями. Він піднявся на кілька сходинок, а потім спустився. Потім повторив свої дії. Він сильно задумався. Нарешті встав перед своїм співрозмовником.
– Я поліцейський, гер Польциг. Мене цікавить не прикриття розслідування, а його успішне завершення. Я не можу мовчати про особу Ікара, тому що тепер, коли ми знаємо, ким він був насправді, ми повинні почати нове розслідування від його близьких, включаючи пана.
– Ми знайдемо вбивцю, – перебив його архітектор. – Ми не заспокоїмося, поки цей дегенерат, який скинув з балкона чотирьох невинних юнаків, не опиниться в клітці. А потім ми всім його покажемо. Як дикого, але зараз нешкідливого звіра. І ви його побачите, а потім підете до поліцай-президії і сядете за свій новий стіл. Підвищення, краща робота, престиж. Вихладіл не є нашим фаворитом, Мок. Пан займе його місце. Це буде ваша винагорода за вашу кмітливість.
– Моєю винагородою, шановний пан Польциг, – прохрипів Мок, – буде мить, коли я спіймаю вбивцю. Я його спіймаю, повторюю: я, а не ми!
Польциг довго дивився на нього. Цього разу Мок не відвів погляду.
– Ви зробили свій вибір! – сказав архітектор і рушив угору металевими сходами. – Я не можу вас привітати з цим рішенням. Добре, забираймося звідси! Тут дуже холодно і смердить.
Мок пішов за ним і обережно зачинив двері крижаного приміщення. Раптом він почув швидкі кроки в коридорі. Він подумав, що це Польциг поспішно покинув морг, засмучений його відмовою співпрацювати.
Але це був не Польціг. По коридору застукотіли кроки декількох чоловіків. Першим був високий кремезний пан у циліндрі з білим шовковим шарфом. Позаду нього йшли четверо чоловіків, схожих на бандитів. Мок відчув, як його м’язи напружилися. Він інстинктивно потягся до кобури зі своїм маузером.
- Стійте! Хто ви? – вигукнув перший. – І що ви тут робите?
– Я б запитав вас про те саме! – спокійно відповів Мок і спостерігав, як чотири горили почали вилазити з-за спини елегантного чоловіка в циліндрі. Він був оточений ними, але не відчував страху. Його пальці були на рукоятці.
– Старший радник президії та завідуючого університету, почесний доктор Макс Шіммельпфенніг! Пан знаходиться на моїй території! Ваша гідність?
– Вахтмістр Ебергард Мок з відділу III б поліцай-президії.
– Дякую, вахмістр! – вигукнув Шіммельпфенніг. – Будь ласка, покиньте територію університету на цей час! Поліція не має права тут бути без моєї згоди. Це порушення священної автономії університету! А ви, - звернувся він до супроводжуючих, - заберіть труп з ніші номер два. І в фургон з ним!
– Куди ти його забираєте?! – вигукнув Мок і став перед дверима, ніби хотів прикрити їх своїм тілом. – До крематорію?
Чоловіки оточили Мока ще тіснішим колом і похмуро дивилися на нього.
– Ви дозволите нам виконувати свої обов’язки, – протягнув Шіммельпфенніг, – чи я повинен наказати цим людям вдатися до радикальних методів?
Мок довго дивився на Шіммельпфенніга та його преторіанців. Він перевів погляд з одного обличчя на інше. Зрештою здоровий глузд переміг. Він не міг дозволити собі напасти на радника президента та його чотирьох горил. Така дія мала б важкі наслідки та багато помилок, найбільшою з яких була б просто неефективність. Він опустив зброю, схилив голову і одним рухом плечей зробив для себе прохід між здорованями. І пішов по коридору кольору людських фекалій. Мок пройшов повз прозекторську, де, оточений сигарним димом, доктор Лазаріус все ще розмірковував над своїм незвичайним випадком. Медик на мить підвів очі від огляду трупа, і його погляд сказав: "Ну, Мок… Шіммельпфенніг тут другий після ректора".