І тепер у Мока перед очима був той давній момент приниження. Стиснувши коліна разом, він підійшов до вікна мансарди, широко відкрив його. Став на столі, усипаному брудними тарілками, і опустився на коліна на підвіконні. Потім, якомога обережніше, він висунувся. Холод ночі просочився йому до самих кісток. Мок дивився на платани в саду Цвінгер і на кінний екіпаж, що їхав вулицею внизу. Йому подобалося відчуття, коли він був п’яний, і його страх висоти зникав.
Нові обставини на мить придушили його потребу. Він ще раз подивився вниз і зрозумів, що над вікном швачки, яка жила під ним, міс Гауфштайн, немає ринви. Якби він зараз помочився, то сеча потекла б на вікно доброї літньої сусідки, яка, як мати, годувала його своєю випічкою. Він не хотів їй його паскудити. Він обіперся ступнею в шкарпетках на низеньку дротяну огорожу, що тяглася вздовж усього не дуже крутого даху кам’яниці. Її призначенням було затримувати сніг, який лежав на дахові взимку. І вона ніяк не була розрахованою на восьмидесятикілограмову вагу.
Але якось витримала. Мок відірвався від вікна й повністю ліг спиною на покритий гудроном дах. Його ноги все ще торкалися огорожі. Лише тоді, дивлячись на зоряне небо, він поліз у штани, вийняв пеніс і зробив те, про що мріяв. Він знав, що з цього місця вікон не забризкає. Під ним був жолоб, по якому дощова вода зливалася в канал.
Через деякий час, коли Мок відчув дивовижну легкість, до нього дійшло, що він опинився в неможливому становищі. Страх висоти мав прийти з часом. Блокування алкоголем завжди було тимчасовим. Потім страх повернувся з подвоєною силою.
Мок відчув клубок у горлі. Він перекинувся на живіт, заплющив очі, розвів руки й притиснувся до гудрону, як присоска. Його пальці мацали в пошуках, за що б вчепитися.
Раптом він почув незнайомий голос із відчиненого вікна своєї кімнати.
– Шайзе, його немає!
– Як це так - немає?! А де він?!
Цей голос був йому знайомий, але п’яний і охоплений страхом розум пригнічував усі спогади.
З кімнати почувся звук. Ніби хтось рвонув тканину та тихий дзенькіт.
– В шафі його нема!
Мок зрозумів, що зловмисник обірвав дріт, на якому висіла штора в шафі, і кухлі видали лязкіт, вдарившись об підлогу. Тепер плетене крісло та пружини ліжка скрипнули.
– Під ліжком теж!
– Може, він в сортир пішов, – озвався знайомий голос, який вахмістр так і не зміг розпізнати. – А може купити пива, тому що в нього труби горять. Зачекай його тут, Клаус! Почекай, шайзе! І ти повинен його пришити! На сто відсотків! Не спартач роботи, Клаус!
Тепер Мок був майже впевненим, чий це голос.
Коли він почув важке сопіння, його впевненість стала стовідсотковою.
Бреслау
Субота, 12 квітня 1913 року,
третя година ночі
Мок зрозумів, що навіть якщо він залишиться на цьому даху до ранку, огорожа, на яку він спирався своїми ногами, не витримає. Йому треба було вибратися звідси якомога швидше, якщо тільки не хотів зіслизнути й врізатися в тротуар чотирма поверхами нижче.
Для ніг була опора, для рук треба було шукати захват. Мок почав обмацувати себе, шукаючи якогось гачка чи навіть цвяха. Нарешті він відчув перелом рубероїду. Він створив досить зручний за хват. Поліцейський міцніше стиснув його, почав підтягуватися, сантиметр за сантиметром, поки нарешті не вдарився об край даху, де він стикався зі стіною. Він щосили рвонувся вгору, прошкрябавши тілом по даху, розриваючи сорочку на грудях. Через кілька секунд він обома руками тримався за складку.
Раптом він почув тріск лози, з якої було сплетено крісло, і відчув запах тютюнового диму. Мабуть, бандит Клаус скорочував час, палячи цигарку. Поліцейський зупинився і затамував подих.
Через деякий час він побачив на даху сніп іскор і почув, як грюкнуло вікно. Мок озирнувся. Він знаходився досить близько до плоскої частини даху. Тож чоловік натягся, як струна, і стиснув пальцями правої руки громовідвід. Через деякий час до неї приєдналася ліва рука. Дуже повільно, роздираючи лікті та коліна, Мок дістався верхівки даху. Він став на нього, розставивши ноги, і переможно дивився вниз. А потім усе повернулося. Світ закрутився навколо нього, і Мок знепритомнів.