Західний край північного рубежу Мерянської землі примикав до Шексни і правого берега Молога" [4, с. 16].
Нам усе ж доведеться заперечити графові О. С. Уварову щодо північно-західної межі мерянській землі. Зазначимо: провівши на карті лінію кордону в цьому місці від Мереново, північніше Торжка, у напрямку села Мералево, до ріки Молога, археолог став суперечити сам собі, своїм словам про примикання мерянської землі до "правого берега Молоти". А якщо згадаємо, що в 1843—1844 роках археолог М. А. Ушаков розкопав кургани на річці Сорогожа Весьєгонського повіту Тверської губернії [на карті позначені цифрою 14), де знайдені мерянські підвіски, спалені тіла й горщики, а також монети кінця X століття, то нам стане зрозуміло, що межа мерянської землі проходила значно північніше. І включала розкопки Вишневолоцького повіту біля річки Волчина (на карті позначені цифрою 15) і розкопки того ж М. А. Ушакова в Устюжському повіті Новгородської губернії по великій Воровицькій дорозі (на карті позначені цифрою 16), де знайдені предмети, цілковито тотожні мерянським, і ті ж східні монети кінця X століття. Тобто на північному заході межа мерянської землі повинна бути значно північніше, за містом Вишній Волочок. Ось такі "дрібниць "забув" урахувати граф О. С. Уваров.
Пропоную подивитися на карту сучасної Калінінської (Тверської) області та зайвий раз переконатися, що ріки Серогожа, Волчина та Іловиця, де велися розкопки, відмежовані від Новгорода Валдайською височиною і входять до басейну річки Молога. Тобто новгородські слов’яни в XII століттях володіли зовсім іншими ріками. І не було зафіксовано необхідності "перетікання" новгородців у мерянську землю. До речі, давні арабські історики, та й сам О. С. Уваров, підтвердили, що фінські племена в той час знищували прибульців. Та й безліч знайдених східних монет виразно свідчать про зв’язок мологських мерян саме з Волзькою Булгарією, а не з Новгородом. Як мовиться, скрізь клин для російської брехні.
Саме Валдайська височина була на заході межею мерянської земліДо речі, з Валдайської височини і витікає "Волга, головний водний шлях мерянських поселенців".
Перейдемо до західних мерянських кордонів у Московській губернії. Графові О. С. Уварову не дозволили з цього приводу сказати правду. У сімдесяті роки XIX століття в Російській державі вже лютували слов’янофіли. Велися нескінченні війни з Туреччиною за "слов’янську балканську спадщину". Гіпотеза про "московське слов'янське минуле” приймалася без доказів. Тому цензура й обрізала мерянськую землю по річці Москва. Але якщо уважно читати О. С. Уварова, то переконаємося в облудності визначення "московського мерянського західного кордону". Учений своїми дослідженнями спростував цю неправду. Послухаймо археолога:
"Річка Нерська вказує нам, що Меряни за її течією дійшли до річки Москва й Окою проникли в Рязанський і Пронський повіти" [4, с. 16].
І ще:
"У Тульській губернії: Мерлево — Олексинського повіту, між Окою та річкою Упа. Мерлиновка — цього ж повіту на р. Упа" [4, с. 10].
І там жила меря!
Тобто меря,вийшовши з "Мерського стану" на Москву-ріку, пішла далі по річці Ока і вийшла на місця нинішнього розташування міст: Коломни, Кашири, Калуги, Рязані, Пронська і т. д. Але, за логікою графа О. С. Уварова, чомусь злякалася по ріках Москва, Руза, Істра, Пахра, Нара, Протва пройти на захід 50—150 кілометрів. Тоді як на південний захід, південь і південний схід пішла на 200—300 кілометрів. Це в ті часи, коли меря господарювала на цих ріках і коли, відповідно до стародавніх літописів, на Москві-ріці, крім мері, ніяких племен не водилося.
Дивна логіка у великого археолога.
Тут ми вкотре стикаємося з відвертою російською неправдою, з російською брехливою шовіністичною байкою про слов’янське коріння московитів. Однак, як це зустрічається майже у всіх російських істориків, О. С. Уваров свою думку про закінчення мерянської землі на Москві-ріці сам і спростував.
Учений у своїй книзі дуже багато говорить про розкопки, проведені іншими археологами в Московській губернії, про чимало мерянських поселень, назви яких походять із фінської мови. Безперечно, вони належали мері. Простежимо за словами графа, коли не йдеться про кордони мерян. Там О. С. Уваров більш відвертий.
Так чи інакше, з мерянським корінням, хотів того чи не хотів археолог, він пов’язав 11 (одинадцять) повітів Московської губернії. Ось ці повіти:
Коломенський, Бронницький, Богородський, Клинський, Рузський, Дмитровський, Звенигородський, Московський, Подольський, Можайський, Верейський.
Більш ретельно вивчивши питання та звіривши зі стародавніми картами, я гадаю, можна було б знайти й інші московські повіти, де також у X—XII століттях жила меря. У цьому сумнівів не може бути.
Нагадаємо читачам, як пов’язані московські повіти із мерянським етносом. Отже, згідно з графом О. С. Уваровим:
— "У Московській губернії: Меря (село) в Богородському повіті: Мерялево — Клинського повіту, за 16 верст від міста" [4, с. 9].
— "Але без усякої зміни назви ці збереглися... у Бронницькому повіті чимала притока річки Ока називається рікою Мерська, або Нерська (насправді річка Нерська впадає в річку Москва. Археолог посоромився навіть про це сказати. — В. Б.]" [4, с. 8].
— "Меря сиділа "на Клещино-озері", а древня назва Клешино збереглося також у назві багатьох селищ: ...Клещево — (в] Клинському повіті, Клещево — (в) Бронницькому повіті" [4, с. 10].
— "Мерино у Дмитровському повіті; згадується в грамоті 1504 року... Мерловка (ріка) у Мединському повіті; впадає в Городенку, що впадає в Істру зліва" [4, с. 10].
— Селища фінського походження Московської губернії: "Шупуліно, Шупадово, Шульпіно, Шукліно, Шуково, Шугарово, Фітарово, Фітпино, Кабаново, Кабужсько, Карабаново, Коквіно, Кіргоміно, Бужарово, Саурово, Ссмерліно, Семерніно, Сорпово і т. д." [4, с. 11].
— Однокореневі мерянські слова: "У Московській губернії: (Волга), Ворсино, Воньково... Село Восци розташоване в Коломенському, Новоторжському і в Осташковському повітах; Шугар — у Ростовському, а Шугарово — в Дмитровському повітах" [4, с. 12—13].
— "Можна... ще вказати на разючу подібність інших давніх назв із фінськими словами. Сара-Sara особлива трава, звідси Sariola, місце, яке обростало такою травою... Сараєво поселення у Звенигородському повіті" [4, с. 14].
— "Треба згадати про ще одну розкопку курганів, проведену в Московському повіті біля села Успенського в 1845 р. (У ті ж часи були проведені розкопки в Коломенському повіті (на карті позначені 3, 4), Бронницькому повіті (5), Богородському повіті (6), у Московському повіті (7, 8), де були знайдені поховання з речовими доказами, цілковито тотожними мерянським. — В. Б.).На пологому березі Москви-ріки було 24 кургани різної величини... нарівні з поверхнею землі відриті були кістяки... З речей знайдено: на шиї кістяка обруч із крученого дроту з червоної міді, ...серги, біля пояса — дві фігурки начебто конячок, цілком подібних до... (мерянських), бронзовий перстень. ...бронзовий ланцюжок і бронзові браслети" [4. с. 19].
Поховання у такими ж точно речами були знайдені: в Подольському повіті (на карті позначені цифрою 9). у Звенигородському повіті (10). у Можайському повіті (11). у Верейському повіті (12).
О. С. Уваров, до речі, зауважив із приводу розкопок, виконаних у західних повітах Московської губернії:
"Подібність деяких, так би мовити, запільних предметів. що зустрічаються у всіх могилах майже без розбіжностей..." [4, с. 20].
Однак висновки щодо розкопок за Москвою-рікою вчений чомусь поставив під сумнів. Мовляв, не можна стверджувати, що там проживали меряни.Тому що, згідно з московською державною міфологією, там повинні були проживати в’ятичі та кривичі. Він навіть не вважав за потрібне пояснити, як у IX—XII століттях в’ятичі та кривичі зуміли з’явитися в тій місцевості. Проігнорував він і той факт, що розкопки за Москвою-рікою проводили колеги-археологи і мали щодо цього інші, ніж в О. С. Уварова, думки.