Тепер стає зрозуміло, чому мерянські волхви в 1071 році, під час голоду, шукали хліб за плечима замужніх жінок. Древнє фінське вірування збереглося серед етносу на багато сотень років. І до цього вірування слов'ян не приєднаєш. їм немає місця у фінському середовищі (серед мері).
Не будемо порівнювати безліч інших аналогій із літописів про древніх волхвів і вірування язичницької мордви XIX століття. Мордва навіть у XIX столітті поклонялася все тим же богам і все тим же каменям, що й меряни в давнину; у IX—ХШ століттях. Язичницькі вірування мали глибоке коріння в мерянському народі. Саме ці вірування мерян і є другою головною ознакою,що визначає належність фінському етносу всіх розкопаних графом О. С. Уваровим курганів від Галича-Мерського на півночі — до Калуги й Рязані на півдні; від басейнів рік Угра, Вазуза й Воря на сході Смоленщини — до рік Унжа й Межа на сході Костромської і Володимирської губерній.
Отже, язичницькі вірування, що панували в IX—ХІІІ століттях у ростовсько-суздальській землі, є другою головною відмінністю мері від слов’ян.
До речі, в ростовсько-суздальській землі під час дослідження в розкопках курганів не було виявлено пам’ятників ідолам. Меряни, як і мордва, ідолів не мали! Напрочуд важливе свідчення фінського минулого мерянської землі. Це в той час, коли всі язичницькі слов’янські племена поклонялися саме ідолам. їх зводили з дерева, з глини, з каменю. То були зображення людиноподібні. "Ні ідолів, ні храмів у Мордви не було. Обрядовий культ Мордви полягає в моліннях і жертвоприносинах. Обгороджені місця, на яких вони приносяться, звичайно в лісах, — називаються кереметями...Моління й жертвоприносини в сукупності називаються молянами...Велику роль у молянахвідіграє камінь — Кардо-сярко.який неодмінно є у дворі кожного будинку та в кожній кереметі.[9, с. 25].
Розбіжності в язичницьких віруваннях слов’ян і фінських племен настільки істотні, що їх неможливо поплутати. Розкопки в середовищі проживання слов’ян завжди супроводжувалися знахідками ідолів. Усі літописи, які описують язичницький період слов’ян, засвідчили факт спорудження слов’янами ідолів на честь своїх богів. У багатьох же тисячах розритих курганів, у так званій ростовсько-суздальській землі, древній землі Московії, не знайдено жодного пам’ятника ідолам (якщо не вважати таким маленьку мідну прикрасу, до речі, знайдену не в кургані, а в давньому скарбі).
Не зупинятимемося на супутніх язичницьких віруваннях мерян, тому що вони хоча й дуже характерні, як, наприклад, вірування про перевагу правої сторони, однак — принагідні для нас і, я б сказав, другорядні. Хто хоче більш докладно про це довідатися, може звернутися до праць графа О. С. Уварова і професора Д. О. Корсакова. Я ж акцентую увагу на дуже серйозному висновку, зробленому професором Д. О. Корсаковим (про що згадувалося вище):
"...побут Мері, не виказуючи особливих відмінностей від стану взагалі дикого племені,— може бути охарактеризований так: живучи в лісистій, дикій місцевості. Мер язаймалася звіроловством і полюванням і, можливо, розпадалася на кілька родів, які мали своїх племінних князьків на кшталт тих, які пізніше з’явилися в Мордви... Однак... релігія Мері проявила неабияку живучість при поширенні Християнствав Ростовсько-Суздальській області" [9, с. 44].
Багато сотень років російські історики та політики намагалися довести, що саме в ростовсько-суздальську землю, починаючи з XII століття, змістився центр політичного життя Київського князівства. Варто зауважити: якби в XIII столітті в землі мерян і взагалі — всіх фінських племен — не наскочили татари хана Батия, та земля ще багато сотень років залишалася б найдикішою європейською глушиною. Саме Золота Орда, яка стояла на той час набагато вище в політичному, військовому та економічному розвитку, виявилася каталізатором підйому Московії "від стану взагалі дикого племені"до рівня розвитку самої Золотої Орди. Хоча весь цей розвиток супроводжувався неабияким опором і розбоєм.
Звертаю увагу на ще одне дуже цінне свідчення давнього літопису, про яке ми говорили вище. Ян Вишатич, перебуваючи 1071 року серед племені мері,міг покладатися лише на своїх дружинників. Іншої опори в тому середовищі він не мав. Ні єдиного християнина серед меріне виявилося. Літопис про це мовчить. Направляючись у мерянську землю, — а то був кінець XI століття. — Ян Вишатич змушений був узяти з собою християнського священика, тому що їх у тій землі не було. А перед смертю християнин зобов’язаний був сповідатися. Тобто, як і курганні розкопки графа О. С. Уварова, легендарний літописець Нестор свідчив: християнства в мерянській землі до кінця XI століття не було.Серед мері панували язичницька віра та хоронителі тієї віри — волхви. Тут цілком резонно виникає: запитання: де ж побачити отих прийшлих слов’ян, які, згідно з московськими брехливими писаннями, повсюдно панували ще з IX століття в мерянській землі? І, на велику прикрість великоросів, ми змушені, уже вкотре, засвідчити: до кінця XI століття в мерянському середовищі, на землі давньої Московії, слов’ян не виявлено. Московська облуда про присутність у ростовсько-суздальській землі слов’ян великим Нестором не підтверджується.
На цьому закінчимо розповідь про другу головну розбіжність між мерею та слов’янами. Курганні розкопки.археолога О. С. Уварова засвідчили: в мерянській землі присутній лише фінськийетнос. Саме меря, і тільки вона, жила в IX—XІІІ століттях у давній землі Московії. І, як засвідчили російські історики, була вкрай відсталою, сповідуючи язичницьку віру цілком фінського (мордовського) штибу. Розкопки стали тому свідченням.
3. Монети VIII—XII століть, знайдені в мерянській землі під час курганних розкопок
У цьому розділі вивчимо питання про монети, знайдені археологом О. С. Уваровим під час курганних розкопок у мерянській землі. Наявність безлічі давніх монет свідчить, як мінімум, про два безсумнівних фактори: перший — навіть у ті давні часи меряни мали зв’язок з навколишнім світом і вели торгівлю як із сусідами, так і з заїжджими з далеких країн торгівцями. Цілком зрозуміло: головним мерянським торговельним товаром були хутра і шкіри диких звірів. У ті часи ліси кишіли звіриною.