Отже, у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах як першого (IX—XII століття), так і другого (XII—XVI століття) періодів не знайдено ні єдиної київської монети під час розкопок XIX століття. Тобто, слідуючи логіці графа О. С. Уварова, ми маємо повне право заявити: упродовж IX—XVI століть мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами. Сподіваюся, це очевидно. Хоча "стара московська брехня" дотепер не дозволяє нам невимушено, легко прийняти цю просту аксіому. Однак не забувайте: Київ чеканив монети з X по XIII століття й далі, у часи Литовсько-Руського князівства, у XIV—XV століттях. Ці істини незламні.
Така третя відмінність мері від слов’ян.
Мерянський народ не мав державних зв’язків із київськими слов'янами до приходу військ хана Батия.
Про християнську православну віру поговоримо нижче. Це дуже серйозне питання, яке зовсім не свідчить про державні зв’язки.
А тепер звернімося до дуже цікавого, останнього в цій частині питання. Згадаймо великого Вільгельма де Рубрука, його чудове свідчення:
"Ця країна за Танаїдом (Доном. — В. Б.) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі тут величезні ліси, в яких живуть два роди людей: Моксель, що не мають ніякого закону, чисті язичники... їхній государ і чимало люду були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою, щоб ступити в Германію, тому Моксель вельми прихильні до Германців, сподіваючись, що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар" [10, с. 88].
Ми розуміємо: "Государ" народу Моксель і його воїни, які загинули в поході військ хана Батия в Європу в 1240—1242 роках, не могли принести в мерянську землю відомостей про "германців". А представників фінських племен, які повернулися з військового походу ханських військ, вижило дуже мало, і Батий продовжував їх тримати в армії за тисячі кілометрів від "Мерського стану". У мерянську землю з Німеччини повернулися одиниці. Цілком зрозуміло — вони не могли оповісти всьому мерянському народу про силу і міць германців, щоб серед усієї мері поширилася впевненість, "що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар". Це очевидно. Однак вони принесли звістку про військове зіткнення "татар з германцями". І це стало вирішальним фактором, який відновив історичну пам'ять мері. Тому що країна Моксель, за Рубруком, і була країною мерянського народу. А меряни впродовж XI—XII століть вели найбільш інтенсивну торгівлю саме з германським народом. Щодо цього ми маємо незаперечні свідчення.
Розкопавши багато тисяч курганних поховань у мерянській землі, О. С. Уваров знайшов у могилах понад 80 германських монет— найбільша кількість з усіх, що належать одному європейському народові. Крім монет, у могилах були знайдені тисячі предметівпобуту прикрас і зброї, які мали німецьке походження.Ось свідчення археолога:
— "...намиста з гірського кришталю, аметисту й сарделику. За місцем народження цих каменів вони повинні були привозитися з Німеччини... А тому що в курганах знаходили часто монети з південної Німеччини і з Богемії, то ми маємо нову вказівку на ті саме країни, котрі були відомі як місця народження цих дорогоцінних каменів" [4, с. 85];
— "скляні зап’ястя та кільця різного забарвлення, знайдені в Мерянських курганах. Усі ці предмети... (також) знайдені на берегах Рейна або на околицях його в Бадені, Гессені та біля Крейцнаха... А монети, чеканені в Кельні, Вюрцбурзі, Страсбурзі, Баварії, Гальберштадті і Шпеєрі... знаходили в мерянських курганах, ...так що монети і в цьому випадку роз’ясняють нам причину подібності цих виробів" [4, с. 83—84];
— "відтак нам залишається ще звернути увагу на сокири та деякі інші предмети озброєння, які привозили винятково із західних країн... Таким же чином, судячи з подібності форм, крім сокир, і всі списи, кинджали... і стріли привозилися західними купцями... Вони, знайдені на заході в курганах, того ж типу і тих же розмірів, як... мерянські[4, с. 86—87]. "Значна частина мерянських сокир має видовжений обух, що рівняється майже довжині самого леза... Отже, ці бойові сокири не привозилися до Мерян зі Скандинавії, а, ймовірніше, із Німеччини" [4, с. 126].
Не буду подавати десятка інших подібних свідчень.
Така правда про "германців", на допомогу яких сподівався народ країни Моксель, тобто — меряни. Справді, меряни впродовж XI—XIII століть (до 1237 року) мали інтенсивні торговельні взаємини з германським народом, через що й зберігали історичну пам’ять про нього як про сильний і мужній, можливо, навіть войовничий народ. Тому Вільгельм де Рубрук у 1253 році не зробив ніякого відкриття ні про мерю, ні про германців. Він лише засвідчив правду свого часу. А дивною, на перший погляд, вона виявилася тому, що московська історична лженаука дві сотні років "співала" зовсім іншу пісню.
Про те, що країна Моксель є саме країною мерянського народу, Вільгельм де Рубрук навів у своїй книзі й інше дуже цінне свідчення. Послухайте:
"Про одіяння й плаття їх (Татар. — В. Б.) знайте, що з Китаю й інших східних країн, а також із Персії та інших південних країн їм доставляють шовкові й золоті матерії, а також тканини з бавовни, в яку вони одягаються влітку. З Русі, з Мокселя, з великої Булгарії і Паскатиру,тобто великої Венгрії, з Керкису (всі ці країни лежать на півночі й повні лісів).., які їм коряться, їм привозять дорогі хутрарізного роду, яких я ніколи не бачив у наших країнах і в які вони одягаються зимою" [10, с. 76].
Погляньте, в якому порядку (чітко із заходу на схід) розташував Рубрук північні країни, що коряться ханові Батию: Русь, Моксель, Булгарія, Паскатир, Керкис. Саме між Руссю і Булгарією лежала країна Моксель. Між іншим — порівнянна з ними. Згадайте карту "Мерянської землі" графа О. С. Уварова, і вам одразу стане зрозуміло, що саме меря розташовувалася між русичами і булгарами і, згідно з Вільгельмом де Рубруком, мала ім’я — "країна Моксель". Бо ж, як твердить мандрівник, "Русь... тягнеться від Польщі й Угорщини до Танаїду (Дону. — В. Б.)...Ця ріка слугує східним кордоном Русі". І більше до Київської Русі ніякі землі, ніякі народи не належали. Тут "доважки брехні" абсолютно недоречні. А за країною й народом моксель (меря) лежала країна Булгарія, далі — Башкирія (Паскатир), а за нею — Керкис (Сибір). При цьому, зверніть увагу, Рубрук назвав доволі великі й порівнянні, як на ті часи, країни та народи. І не згадав серед північних країн ні єдиного дрібного племені, яких у ті часи існувало безліч.
До речі, той же Рубрук, згадавши народ мордву, відокремив її від моксель чітко за релігійною ознакою. Частина мордви до 1253 року прийняла мусульманську віру, отож потрапила під вплив Булгарського царства. Він ніде не виділив мордву в окрему державу, тому що "Мердас, яких Латини називають Мердиніс, і вони — Сарацини". Тобто — мусульмани. А та частина фінського етносу, яка зберегла свої язичницькі вірування, віднесена Рубруком до "країни Моксель" (вони їли свинину!!!). Саме ця частина фінського етносу — "країна Моксель" — мала до 1237 року свого "государя", який загинув у Німеччині.
Ось про що розповіли монети, знайдені в мерянській землі, коли ми їх зіставили з іншими достовірними історичними джерелами.