До речі, коли ми говоримо про науку антропологію та її розділ — краніологію, повинні розуміти, що мова йде про дуже авторитетну світову науку без знань якої дуже важко заглядати в минуле. Саме антропологія дозволяє розставляти остаточні крапки в дослідженні минулого.
Пропоную уважно розглянути працю А. П. Богданова "Меряни з точки зору антропології". На самому початку її професор пише:
"Із-поміж усіх доісторичних мешканців Росії (мається на увазі територія корінних московитів. — В. Б.), Меряни найбільш опрацьовані й дослідженні як у сенсі археологічному, так і побутовому завдяки класичному дослідженню графа О. С. Уварова. Близько 8000 курганів розкопано було графом Уваровим і покійним Савельєвим, і розкопки ці подали багатий матеріал для пізнання мерян у всіх сенсах, крім антропологічного..." [20, с. 1].
В який раз переконуємося, як високо оцінювали російські вчені в XIX столітті "класичні дослідження” графа О. С. Уварова мерянської землі і мерянських племен. Подібні оцінки давали вчені всіх наукових напрямків, так чи інакше дотичних до розкопок. "Класичними" дослідження О. С. Уварова визнавали історики (М. І. Костомаров, П. Н. Погодін, Д. О. Корсаков і десятки інших), археологи (Л. П. Сабанєєв, А, І. Кельсієв, К. Н. Тихонравов, Я. А. Ушаков та інші). антропологи (К. М. Бер, Ф. П. Ландцерт, А. П. Богданов та ін.). Саме антропологи Бер, Ландцерт і Богданов провели антропологічні дослідження черепів із мерянських могил і підтвердили достовірність висновків О. С. Уварова.
Так, академік К. М. Бер, практично перший антрополог Росії, дослідивши на прохання О. С. Уварова два мерянських черепи з курганів села Доброва Володимирської губернії, зробив такий висновок:
"Порівнюючи ці черепи з тими, які є у нас в анатомічному музеї, мені здається досить імовірним, що вони належать татарському племені. Найбільшу вони мають подібність із черепами Казанських татар, що є у цьому музеї, тому що вид їх і розміри майже зовсім однакові. Слід, однак, зауважити, що основа черепів деяких татарських племен доволі близька до черепів фінських племен, тоді як основа черепів інших татарських племен дуже мало різниться від монгольських, наприклад, Ногайців, Киргизів та інших. Із цього можна було б припускати, що прислані черепи належали якому-небудь фінському племені... Тому що в згаданих черепах не помітно зовсім ніяких ознак монгольського походження, і якщо вони й належать татарському племені, то такому, яке змішалося з фінами..." [20, с. 1].
Це був перший випадок дослідження двох конкретних черепів з мерянських курганів. Абсолютно незалежний експерт, російський академік XIX сторіччя в досліджуваних черепах не виявив найменших ознак слов’янського походження. Ще раз нагадую, що головною ознакою належності черепа слов’янському племені є його брахіцефалія (широкоголовість). Тобто поздовжньо-широтний індекс слов’янських племен характеризується переважно цифрою понад 81. У той час як досліджувані академіком К. Бером черепи мали головний покажчик у межах 55—74. І не вище! Черепи були доліхоцефальні (довгоголові).
Другий висновок, що напрошується з досліджень академіка К. М. Бера, — це висновок про подібність і спорідненість мерянського (фінського) і булгарського (татарського) етносів. Дуже цінне й корисне визнання. Тому що зайвий раз засвідчило проживання цих племен (народів) по сусідству багато сотень років. Тобто фінські племена жили поруч із булгарами ще на початку першого тисячоріччя. А можливо, і раніше, зовсім випадково під час роботи над цим розділом книги мені до рук потрапила стаття сучасного російського академіка В. В. Сєдова під назвою "Етногенез ранніх слов’ян". Ця праця В. В. Сєдова була заслухана в листопаді 2002 року на засіданні президії РАН. Що цікаво: навіть не бажаючи цього, російський академік своєю працею повністю підтвердив думки свого давнього колеги академіка К. М. Бера — зокрема, і археолога О. С. Уварова — у підсумкових висновках. Хоча зрозуміло, що ціль роботи сучасного московського академіка полягала в іншому. Вони ж і нині, навіть у сні, уявляють себе слов’янами.
До своєї статті академік В. В. Седов приклав кілька "малюнків", як він пише, тобто — карт-схем. Нас зацікавив "малюнок 4", що супроводжується наступним підписом: "Розселення слов’ян на початку середніх століть (V—VII ст.)". Ця схема (мал. 4) подається в нашій книзі. Придивіться уважніше до неї. Що цікаво, сучасний російський академік дуже вишукано підводить нас до думки, що в VII столітті в межиріччі Оки і Волги існувала якась ізольована "мерянська археологічна культура". А навколо "мерянської археологічної культури" по всьому периметру жили "фіни і балти". На багато тисяч кілометрів. І, на думну російського академіка, ці таємничі "фіни і балти" абсолютно не мали й не залишили після себе ніякої "археологічної культури". І навіть більше: згідно з В. В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура" начебто не мала жодного стосунку до фінської. Сучасний російський академік, як і всі російські "академіки-поденники", пише, не переобтяжуючи себе доказами: "Почалася внутрішньорегіональна взаємодія стороннього населення з аборигенами. Цей процес тривав кілька сторіч і закінчився слов’янізацією балтів і фіномовних жителів" [21, с. 602].
Заява академіка не викликає навіть посмішки. І цього "великороса" зациклило на "московському слов’янстві". Невтямки російському академікові, що вся його "нова теорія" шита старими, гнилими нитками. Тому що його геніальний попередник граф О. С. Уваров знайшов серед тієї "мерянської археологічної культури" монети VII століття. І всі курганні поховання з VII до XVI століття (і далі) абсолютно тотожні, вони належали одному й тому ж етносу. А. за В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура V—VII століть", яку він позначив на своєму малюнку, повинна була би бути покрита "слов'янською археологічною культурою". Або хоча б бути перемішаною "протягом кількох сторіч", починаючи з VIII і до XIII століття. Однак нічого подібного серед "мерянської археологічної культури" археологи другої половини XIX сторіччя не виявили.
Новий парадокс від Сєдова! І цей російський академік значно припізнився зі своєю "теорією" слов’янізації. Я вже не кажу про те, що академікові треба все-таки більш шанобливо ставитися до древнього літописця Нестора, який засвідчив факт проживання мері в межиріччі Оки і Волги (без усякої "слов'янізації") на початку XII століття.
Не беріть на себе забагато, добродії!
Знайте міру!
Навіть сучасні російські академіки визнають факт проживання фінських племен від Смоленська і Ладоги до Курська, Орла та Липецька. Щоправда, поки що вони подібне проживання готові визнати, скажімо, до сьомого століття включно. Однак і це дуже цінно. Тому що ви далі побачите, які разючі для "великоросів" висновки зробив у своїх дослідженнях професор А. П. Богданов. Карколомні висновки! І всі вони повністю відповідають "малюнку 4" пана Сєдова. Тільки мова йде про IX—XII століття.
Антропологічними дослідженнями мерянських черепів за дорученням О. С. Уварова займався також професор Ф. П. Ландцерт. Тут треба зауважити, що, направляючи Ф. Ландцертові для досліджень п’ять черепів з мерянських могил, О. Уваров не повідомив професорові район їхньої знахідки. Він бажав свої докази підтвердити антропологічними висновками. Тобто професор Ф. П. Ландцерт, власне кажучи, працював наосліп. Абсолютно незалежно. І ось який висновок зробив ще один російський професор у другій половині XIX століття про черепи мерянських курганів:
"Один череп, як виявляється із порівняння з числами сучасного типу великоруського черепа, цілком тотожний із цим типом. Інші черепи належать зовсім іншому типу — доліхоцефали: це тим паче прикметно, що сучасне населення Київської губернії, за працями Коперницького, є брахіцефалічним" [20, с. 1].