Археологічні дослідження А. П. Богданова цінні також тим, що вони повністю суголосні з археологічними дослідженнями О. С. Уварова і становлять із ними єдине ціле. Його ж антропологічні дослідження підтвердили, що всі черепи останків мерянських курганів доліхоцефальні (довгоголові), як у центрі "Мерського стану”, поблизу озер Неро і Клещино (Переяславське і Ростовське), так і на заході й півдні Московської губернії. І ці останки доліхоцефалів містять усі могили до Київської землі IX—XIII століть. Куди, природно, не входила "Залешанська земля" — майбутня Московія.
Проробивши колосальну роботу з вимірювання курганних черепів, А. П. Богданов писав: "Що ж можемо ми виявити як із дослідження самих лише черепів, так і з вивчення таблиць вимірів для з’ясування фізичної будови курганного племені?..
По-перше. Загальний огляд курганних черепів Московської губернії переконує в єдності курганного племені, тому що майже всі черепи мають виразно виражені відомі ознаки, характерні для цього племені, і видаються надзвичайно подібними. Череп, якщо дивитися на нього зверху і збоку, є доволі довгим і вузьким... Особливо прикметне в курганного племені — виразний розвиток потиличної частини черепа. Ця характерна форма потилиці, вузькість і довжина черепа — головні особливості курганного племені...
По-друге. Аналіз числових величин з таблиці IV і їхніх співвідношень дає нам більш певну відповідь щодо форми черепа...
На підставі сказаного, я гадаю, ми маємо право зробити висновок, що типовий череп нашого курганного племені є субдоліхоцефальний" (в:а) х 100<75. себто — довгоголовий, — В. Б.) [18. с. 16—19].
На всій території Московської губернії "курганне плем’я" належить до єдиного фінського етносу. Ніяких "слов'янських доважків" не виявлено.
На завершення III розділу професор мовби підсумував свої висновки про московитів:
"У VIII—X столітті (принаймні така думка тих археологів, порадами яких я міг користуватися) у Московській губернії жило Курганне плем'я, імовірно займалося скотарством і мисливством. Плем’я жило по Москві-ріці та її притоках і, ймовірно, лишевоно володіло всіма угіддями місцевості: якби було кілька племен, то, не кажучи вже про те. що не було б такої єдності у фізичній будові його, були б сварки, війни, і з'явилися б бойові кургани... Між 134 черепами, що є у мене, немає жодного, який би виявляв сліди поранення, сліди битви..." [18, с, 21].
Маємо виразне свідчення російського професора про належність усіх черепів "курганного племен і’ Московської губернії єдиному довгоголовому племені. Курганне плем'я" жило на всіх ріках Московської губернії, було єдинородним і не відчувало тиску далеких йому племен. Однак А, П. Богданов проявив деяку скромність, коли обмежив час проживання "Курганного племені" Московської губернії лише VIII—X століттями. Читачі розуміють, навіщо російсьюгй професор опускався до дрібної неправди. Велика Енциклопедія (ще російська), том 13. видана в Санкт-Петербурзі в 1903 році, поправила професора А. П. Богданова і підтвердила факт проживання ' Курганного племені’’ у Московській губернії в X—XII сторіччях. До речі, і розкопки археологів засвідчили (у тому числі й самого А. П. Богданова) саме VIII—XII століття (перший період). Не забудемо, що існував і "другий період" мерянських курганних поховань. Як бачите, все це навіть дуже цікаво.
Кожен московський професор "стрибав у кущі", де тільки дозволяла можливість.
Читаємо Велику Енциклопедію:
"Древнє населення Московської губернії ще належить до епох уживання кам’яних знарядь, але про антропологічний тип цього населення не збереглося даних. Набагато більше даних про так зване Курганне плем’я, що жило тут, як гадають, у X—XII століттях і залишило після себе численні могили, кургани із залишками древньої культури, хоча й грубої, але вже знайомої і з бронзою, і з залізом. Це бідне й мирне населення, яке не залишило у своїх могилах ні золота, ні монет, ні зброї (а це вже неправда! — В. Б.), найімовірніше... і є та фінська народність, що відома під ім’ям Мері" [7, с. 444].
Навіть у ростовсько-суздальської землі, цій глухомані, територія майбутньої Московії в X—XII століттях була найбільш глухим тайговим закутком. Та частина мерянської землі навіть після завоювання її ханом Батиєм залишалася винятково дикою і неосвоєною.
Будемо пам’ятати, у зв’язку з дослідженнями графа О. С. Уварова, в яких норах-землянках жили майбутні московити на початку X століття, що засвідчив у 922 році знаменитий Ібн-Фадлан. Пропоную послухати, якою була Москва через більш ніж 400 років після Ібн-Фадлана, у часи Івана Калити:
"Москва була суцільно "любяной", тобто зрубана з деревини, крита соломою, ґонтом, тесом і наполовину з курними хатами, без димарів" [22, т. 29, с. 364].
Очевидно, навіть ця "луб’яна" картина Москви 1330 років значно прикрашена. Тому що, як засвідчив професор О. Д. Корсаков: "...усі наші давні міста (складалися) з трьох частин: рубленого, міста земляного й передмістя [9, с. 197].
При цьому "у рубленій частині" розташовувалися тільки архієрейська та князівські палати (зруби. — В. Б.) і соборна церква" [9, с. 198].
Усі інші московити жили в "земляному місті". А яке те "земляне місто" було, засвідчив Ібн-Фадлан.
Ці житла разюче відрізнялися від слов’янських. Не варто забувати про величний Собор Софії та інші, споруджені в Києві на початку XI століття.
А нам кілька сотень років розказували байки "про переміщення політичного й культурного центру з Києва до Москви після 1132 року ".
Сумно й смішно водночас чути подібне.
Однак картина Московії була б неповною, якби ми не подали читачам вигляд московита кінця XII — початку XIII сторіччя.
Послухайте все того ж московського професора А. П. Богданова:
"Це... курганне плем’я жило не за таких же умов, за яких живемо ми, тому що фізичні умови Московської губернії були інші... Достаток вод, лісів, боліт, лугів, але разом із тим і клімат доволі вологий і холодний... — ось умови, в яких жило курганне плем’я" [18, с. 21].
"Плем’я було русяве, радше темно-русе, ніж світло-русе, імовірно з блакитнувато-сірими очами й низьким лобом. Можливо, жінки з їхнім ортогнатичним (незначним виступом. — В . Б.) обличчям і більш дрібними рисами його й були симпатичні, але про чоловіків сміло можна сказати, що вони повинні були бути дуже непрезентабельні зі своїми прогнатичними (висунутими вперед. — В. Б.) щелепами й зубами" [18, с. 22].
"Зуби в черепів дуже стерті, і якщо прийняти за ймовірну ту обставину, що була запропонована щодо стертих зубів кам’яного віку, то можна стверджувати, що їжа нашого курганного племені була тверда рослинна,складалася з коріння і напівзвареного, а може, й сирого м’яса"[18, с. 22].
Такий портрет великороса X—XII століть намалював російський професор А. П. Богданов. Саме цю людину, за московською версією, довелося слов’янам "облагородити", щоб одержати спочатку московита, а пізніше — великороса. І за тією ж версією, цей, з висунутими щелепами, тип, починаючи з 1132 року, взявся нас, київських слов’ян, учити життю, культурі. Геть-чисто всьому!
Що цікаво: практично всі наукові дослідження з царини філології, археології, антропології та історичні документи повністю спростовують московську брехню про їхнє "первородство" і "слов’янське коріння". Вони стверджують: московити (великороси) — винятково фінський етнос. Меряни!
8
Раніше ми подавали деякі відомості про московського професора Олександра Петровича Богданова і його видатну роль у становленні російської археології та антропології.