Такий анекдот "володіння"! Навіть відомості про Новгород настільки убогі, що історик мовить про те з жалем. А відомості про "володіння" у ростовсько-суздальській землі в літописах відсутні геть-чисто. Київські князі, починаючи від Олега, зовсім не знали, що володіли мерею, муромою і весю.Дуже дивна "безпам’ятність".
За найменшого доторку до запущеного в історію "доважку брехні" вона, ця брехня, постійно відшаровується і відвалюється.
Катерина II зі своєю "Комісією", щоб прив’язати "Залешанську землю" до роду Рюрика і до Великого Київського князівства, вважала цілком достатнім елементарної словесної вставки в стародавній літопис "Повість минулих літ". Але, як виявилося, ті слова не були пов’язані єдиним змістом із подальшим текстом. Через що є там сторонніми, їх вільно й безболісно можна пропускати і викидати. Цілісний текст літопису подібних дій не допускає.
Як побачимо надалі, навіть вставки про 988 рік виявляться звичайною облудою. Катерининська "Комісія" розуміла весь комізм подібного "володіння" і намагалася хоча би зрідка "з’єднувати" київських князів та "Залешанську землю". Тому і ходив Святослав на хазар, мимо Оки. а Володимир Великий "садив" своїх синів у крісло князя не належної йому землі. Однак про це поговоримо в наступному розділі.
А зараз пропоную послухати радянських професорів. Подивимось, що "великороси"-більшовики думали про "Повість минулих літ". Звернімося до тексту, який дійшов до наших часів, з незвичайно цікавого боку. Адже історики-комуністи, коли було вигідно, говорили такі істини, що аж дух перехоплювало. Однак, навіть роблячи подібні відкриття та заяви, вони не вносили змін у трактування романовської концепції російської історії. Вона їх влаштовувала. Читаємо виписку із ВРЕ (третє видання, рік випуску 1975, т. 22):
"Рюрик-Синеус-Трувор, за російськими літописними переказами, три брати конунги, проводирі варязьких дружин, нібито покликані "через море" новгородськими слов'янами з метою припинення міжусобиць у Новгороді і які заснували Древньоруську державу. Згідно з цією версією, Рюрик сів у Новгороді, Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Швидка смерть середнього й молодшого братів зробила Рюрика повновладним правителем Новгородської землі. Деякі вчені ототожнюють його з Рюриком Датським, що вчиняв на чолі варязької дружини набіги на країни Західної Європи (до 860 року). Є думка, що Синеуса і Трувора не існувало.а звістка про них — результат неправильно прочитаного російським літописцем іноземного тексту, який повідомляв, що Рюрик прийшов у землю слов'ян зі своїм домом ("синєхус")і вірною дружиною ("тру-воринґ'].Рюрик правив спочатку в Ладозі Він не був покликаний "через море", а захопив у 862 владу в Новгороді, скориставшись внутрішніми усобицями... Легенда про "покликання" варягів, що склалася в Новгороді або Ладозі в 11 ст., була використана при редагуванні "Повісті минулих літ" на початку 12 ст. для пояснення походження й прославляння правлячої російської князівської династії, засновником якої стали вважати Рюрика. Ця версія лягла в основу антинаукової норманської теорії".
Сполошилися великороси! Виявляється, Катерина II зі своєю "Комісією" "завела не туди". Більшовицькі історики-поденники стали тямущі, як кажуть, по шкоді. Так у Московії діялось завжди. Однак наскільки хитро та елегантно подають свою версію. Як великі єзуїти середніх віків! Виявляється, Синеуса з Трувором не існувало. Відбулася звичайна підміна слів у стародавньому текстіАле тоді, цілком очевидно, напрошується подальше уточнення в "Повість минулих літ". Необхідно, щоб "існувала думка", що призначення Синеуса і Трувора чи то в землю чуді, чи то в землю весі, чи то в землю мері було теж визнано вигадкою. Однак про це — мовчок. Говорити таке невигідно. У ВРЕ подається узагальнена думка "про великих російських князів" і про "Новгородську землю". Елементарна облуда зводиться до узагальнення. Бо всі розуміють, що поняття "російська князівська династія" — винахід не XII століття й не XIII століття. Воно з’явилося значно пізніше.
Це не єдиний анекдот російської історії, який випливає з невеликої довідки ВРЕ. Нас підштовхують також до думки, що вже в XII столітті відбувалася фальсифікація "літописних зводів" чи з людської дурості, чи через незнання. Адже коли давній літописець вставляв до свого літопису виписки із чужих (датських) та коли спотворював ("синехус" на Синеуса, а "тру-воринг" на Трувора) і самовільно саджав їх у чужі землі, щоб видати за свої, — це інакше як фальсифікацією не називається. Великороси-поденники незаслужено оббрехали нашого великого співвітчизника — Нестора. Справа в тому, що подібний натяк несе в собі подвійну брехню. Неможливо повірити, щоб київські літописці на початку XII століття мали у своєму розпорядженні датські літописні матеріали. У ті часи всі літописи були штучні, існували в одиничних екземплярах. Та й Київська земля не мала серйозних зв'язків з датською. Не зафіксовано. І сам Рюрик прийшов не "через море", а жив "упритул" до Новгорода.
Знаючи, як Катерина II спільно зі своєю "Комісією" "вправлялися в написанні російської історії" та як після їхніх "вправлянь" почали друкувати й "знаходити" сотні так званих "літописних зводів”, ми з цілковитою певністю маємо право стверджувати невинуватість Нестора; "легенду про закликання варягів" додали в стародавній київський літопис не в XII столітті, а значно пізніше — у XVIII столітті. Притім не варто забувати, що саме Катерина ІІ чудово знала всі німецькі, датські й скандинавські стародавні сказання. Вона була на них вихована.
Якби вставки в стародавні літописи були здійснені в XII столітті, то скажіть, будь ласка, навіщо вилучати у всіх народів Російської імперії давні раритети? У цьому нема сенсу. Навпаки, їх необхідно було залишити на місці, щоб вони стали свідками романовської версії історії. Щось же не влаштовувало в тих раритетах російських правителів, якщо вони навіть своїм наближеним погрожували: "Жоден аркуш не може без відома Колегії повідомлений бути кому-небудь сторонньому".
Очистивши стародавній літопис від очевидної російської брехні, до речі, за допомогою російських же джерел, маємо право заявити: починаючи з 862 року до князя Володимира Великого київська земля та її племена не мали ніяких зв’язків із країною Моксель, або, по-московськи — з ростовсько-суздальською землею. Не було спільних князів, не існувало спільної держави, немає ні найменших відомостей навіть про менову торгівлю між тими землями.
З
Для подальшого аналізу розглянемо конкретні факти періоду становлення і піднесення Київського князівства IX—
X століть та вектор напрямку зовнішніх устремлінь перших київських князів.
Вивчивши матеріал радянських істориків і посилаючись на праці М. І. Костомарова та О. О. Шахматова, ми встановили, що в давній київський літопис "Повість минулих літ" внесено багато вставок і спотворень, зокрема, розповідь про закликання Рюрика новгородцями та їхніми сусідами. До речі: абсолютна більшість російських істориків XIX—XX сторіч тією чи іншою мірою констатували цей великий феномен компіляції. Тобто ми маємо картину, коли насправді Рюрик не приходив через "Варязьке море", а, будучи сусідом, скористався смутою і в 862 році підкорив собі та своєму родові новгородських словенів, сусідів-кривичів і лівонську чудь. Ніяких Синеуса і Трувора не існувало. Ця частина тексту літопису є звичайною вставкою і не більше.