ТВЕРСЬКА ГУБЕРНІЯ
Місто Твер
Монастирі:
Про існування у Твері до 1238 року монастирів російська історія не знає. Цілком імовірно. їх до 1238 року не було на території Тверської губернії. Однак про це поговоримо нижче.
Церкви (храми):
1. Преображенія Господнього. "Кафедральний собор... У XIII столітті на цьому місці була церква Козьми і Дем'яна, замість якої дружина В. К. Ярослава III... побудувала... церкву в ім’я Спаса Преображенія: вона закладена ... в 1285... й освячена 8 листопада 1290 Єпископом Андрієм..." [51, с. 519].
Ця церква "затягнена" мною в "добатиєвий період" трохи штучно. Я зважився це зробити, оскільки в XIII столітті церква вже повинна була супроводжувати князівське поселення. Хоча цілком зрозуміло, що до 1238 року Твер могла й не мати князя.
Місто Торжок
Монастирі:
Тут пан Олександр Ратшин чи із власного бажання, чи за підказкою церковних московських владик запустив у свою книгу відверту брехню.
Послухайте:
"Борисоглібський (монастир. — В. Б.)чоловіч., у повітовому місті Торжку, на березі ріки Тверця... Заснований у 1030 році Преподобним Єфремом, що колись був Боярином і головним Конюшим у св. Князів Бориса і Гліба" [51, с. 510].
Російські професори (О. О. Шахматов) довели, що князі Борис і Гліб ніколи ногою не ступали в ростовсько-суздальську землю. Хоча це й не дивно — московська облуда завжди мирно уживалась із істиною.
Однак іноді й самі "великороси" спростовували своїх брехунів. Читаймо:
"Торжок, місто обласного підпорядкування, центр Торжокського р-ну Калінінської області РРФСР... Відомий з 1139 (року)" [16, т. 26, с. 105].
Тобто в 1030 році Торжка, як поселення, не існувало. А забиратися в мерянські ліси ніхто б у ті часи не посмів. Ми пам'ятаємо, як значно пізніше, 1071 року, меряни зустріли Яна Вишатича і його супутників (дружину). Та й де можна було набрати в 1030 році братію для монастиря серед язичників-фінів, якщо в ті роки в землі мері ще не ступала нога священика? Тут можна поставити багато запитань, на які московська історія не має достовірних відповідей. А московської брехні ми наслухалися вдосталь.
На тім і закінчилося просування православ’я до 1238 року в землі Тверської губернії.
ЯРОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
Місто Ростов
Монастирі:
1. Богоявленський монастир (чоловічий), "у місті Ростові, на березі озера Неро... Заснований у 990 році св. Авраамієм, на тім місці, де стояло капище... Цей святий, улаштувавши обитель, був у ній першим Архімандритом. Тут дві камінні церкви [51, с. 550—551].
І в цьому випадку маємо звичайний московський "доважок брехні". Московському історикові бовкнути брехню все одно, що плюнути. Навіть у Новгороді Великому православ’я (притім — силою) було насаджено тільки в 992 ро ці. А ось у Ростові, виявляється, православ’я зуміло з’явитися без єпископів і пастирів. Своєрідне "повітряне зачаття".
Читачі, сподіваюся, пам’ятають, що Святий Авраамій народився значно пізніше, а почав сповідувати християнство тільки в 1090—1120 роках.
Відверта облуда насаджувалася московитами на кожному кроці. Для звеличування минулого. Отже, цей монастир, а вірніше — пустинь, міг з’явитися не раніше 1090 року.
Не думаю, що Олександр Ратшин, автор книги, зробив помилку на 100 років випадково. У московській історичній науці нічого випадкового немає.
2. Спаський, що на піску монастир (чоловічий), біля Ростова. "Засновано цю обитель дуже давно" [51, с. 557— 558].
Повіримо О. Ратшину на слово й віднесемо монастир до першого періоду становлення православ’я в ростовсько-суздальській землі.
Церкви (храми):
1. Успіння Богородиці. "Собор, у... місті Ростові... Св. Князь А. Ю. Боголюбський заклав основу... Храму., побудований 1170 року". 'У 1204 (році собор. — В. Б.) упав, і замість нього закладений нині існуючий" [51, с. 559—561 ].
Татари цю церкву в 1238 році не зруйнували.
2. Архангела Михаїла.
3. Бориса і Гліба. "Древні церкви в Ростові на Княжому Дворі... Перша освячена 25 листопада 1208 року, а друга закладена в 1215, освячена Єпископом Кирилом 25 Серпня 1218 року. Обидві згоріли в 1227 році" [51, с. 561].
4. Іоанна Предтечі. "Церква в Ростові на Єпископському Дворі... У літописах згадується, що храм цей у 1212 році під час великої Ростовської пожежі згорів дощенту" [51, є. 561].
Місто Ярославль
Монастирі:
1. Преображенський монастир (чоловічий), "у м. Ярославлі, при впаданні ріки; Которосль у Волгу... Він заснований... наприкінці ХІІ століття" [51. с. 556].
Татарами не спустошений.
2. Петропавловський монастир (чоловічий), в Ярославлі. "Про час заснування цієї обителі невідомо: уперше згадується про неї в літописах 1186 року" [51, с. 557].
Татарами обитель не спустошена.
Церкви (храми):
1. Успіння Богородиці. "Собор... у місті Ярославлі. Ця церква закладена... у 1215 році" (51, с. 559].
Татарами в 1238 році не спустошена.
Така ситуація зі стародавніми монастирями і церквами, які існували до 1238 року в країні Моксель на території Ярославської губернії. І тут, як бачать читачі, не густо. Тільки два поселення до 1238 року прийняли християнську релігію. Лісове населення мерян на той час перебувало в язичництві. Сумніватися не доводиться.
НИЖЕГОРОДСЬКА ГУБЕРНІЯ
Місто Нижній Новгород
Монастиріву Нижньому Новгороді до 1238 року не існувало. Нагадаю читачам, гцо ця частина фінської (мордовської) землі почала приєднуватися (завойовуватися) Рюриковичами перед самим приходом хана Батия. Відтак і церкви тут почали з’являтися лише в двадцятих роках XIII сторіччя.
Церкви (храми):
1. Преображення Господнього. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі, побудований... у 1225 році" [51, с. 366—367].
Церква татарами не пограбована.
2. Архангела Михаїла. "Собор, у Нижньому Новгороді, у Кремлі; побудований... 1222 року".
Татари в 1238 році церкву не порушили.
Село Городець
Монастирі:
1. Федоровський-Городецький, або Радиловський, монастир (чоловічий), у селі Городці. "Коли заснована ця обитель, точних відомостей немає; а відомо тільки, що вона існувала... до навали Батия, котрим... у 1238 році спустошена" [51, с. 361—362].
У цьому монастирі нібито прийняв схиму та помер 1263 року так званий Невський, повертаючись зі столиці держави Сарая-Берке.
Ми досить ретельно перелічили всі існуючі до 1238 року монастирі й церкви в так званій ростовсько-суздальській землі (разом із рязанською). І змогли переконатися, що християнська релігія насаджувалася переважно в місцях поселення князів. Вона цілковито відсутня в лісових мерянських (фінських) поселеннях.
Фінський етнос країни Моксель дуже довго не сприймав ні чужого князя, ні релігію, котру той сповідував. Тільки після того як князь і його перші дружинники разом із жінками-мерянками породили сотні "перших фінських великоросів", християнська релігія стала по-справжньому вростати в середовище фінського корінного етносу. Однак до 1175 року (кончина Андрія Боголюбського), як визнавав професор В. О. Ключевський, навіть самі князі в тій землі були більше язичниками, ніж християнами.
Дуже важливо відзначити той факт, що до 1238 року ми практично не бачимо наявності християнських пустинь у мерянській глибинці. Це зайвий раз підтверджує незначне просування православ’я в середовище місцевого етносу.
Вивчивши всю територію 10 центральних губерній Московії, ми виявили церкви й монастирі лише в 13 поселеннях колишньої країни Моксель, які існували до 1238 року. Ще раз нагадую: жодної церкви, ні одного монастиря в той період не зафіксовано на територіях Московської, Костромської, Калузької, Тульської та Пензенської губерній. Тобто якщо врахувати, що у всій країні Моксель на 1238 рік проживало близько 200 тисяч населення, то християнами з них могли бути тільки 5—6 тисяч. Не більше! Тому що "міське", до речі фінське, населення, згідно з твердженнями російських істориків, було "незначним".