Згідно з дослідженням О. О. Шахматова, після смерті В. М. Татіщева його син передав усі батькові папери баронові Черкасову, який завідував імператорським кабінетом, та І. І. Шувалову, камер–юнкеру імператорського двору.
«Історія» В. М. Татіщева постійно перебувала під пильним наглядом російської влади, спочатку Єлизавети Петрівни, а згодом — Катерини II. Хто вважає, що «Історія», написана В. М. Татіщевим, і книги, які дійшли до нашого часу, — один і той самий матеріал, той глибоко помиляється.
Отримавши у свої руки твори Татіщева, Єлизавета Петрівна та її радники, очевидно, розуміли необхідність якимсь чином узаконити виклад історії Московської держави, особливо тієї частини, якої не торкнулася рука Петра І. І тут праця В. М. Татіщева перетнулася з працею М. В. Ломоносова.
Існують чіткі свідчення того, що імператриця Єлизавета Петрівна зверталася до М. В. Ломоносова з пропозицією написати «Історію держави Російської». Саме до М. В. Ломоносова, а не до Г. Ф. Міллера. Адже під час правління доньки Петра І в моду замість німців увійшли «великороси». Послухаймо самого Михайла Васильовича.
У поданні до канцелярії Академії наук 12 березня 1757 року він підкреслював, що в березні 1753 року «чув наймилостивіше повеління (імператриці. — В. Б.),… щоб я доклав старання свого до написання Російської історії» [19, с. 574].
«Російською історією» М. В. Ломоносов почав займатися з літа 1750 року, відразу ж після смерті В. М. Татіщева.
Про це він засвідчив у своєму звіті Російській академії наук за 1751 рік. Не будемо повторно наводити витяг із його доповіді, який цитували у попередньому розділі (див. джерело 19, с. 573).
Без сумніву, М. В. Ломоносов почав підготовку до написання «Російської історії» за завданням канцелярії імператриці. Без цього повеління він не зміг би користуватися «великим літописом Татіщева», що цілком очевидно.
Підготовча робота тривала близько чотирьох років.
«У 1754 р. Ломоносов уже уклав частину тексту» [19, с. 574].
«У.1758 р. Перший том «Історії» був готовий» [19, с. 575].
А далі починаються нові пригоди з «Російською історією», тепер уже М. В. Ломоносова. Цілком зрозуміло, що імператриця і верхівка держави очікували від М. В. Ломоносова не тільки викладу тієї частини історії, яку в 1716 році апробував Петро І, але, головним чином, її продовження. А він до середини 1758 року написав лише першу частину книги, яка закінчувалася 1054 роком.
І хоча книга М. В. Ломоносова під назвою «Стародавня Російська історія від початку Російського народу до смерті великого Князя Ярослава Першого, або до 1054 року» З листопада 1758 року вже перебувала в друці, процес зупинили, і автор продовжив працю над книгою, вирішивши довести її до часів «великого князя московського Івана Васильовича». Слід зазначити, що М. В. Ломоносов виконав поставлене завдання, «однак… зміг знову подати рукопис до набору лише 28 лютого 1763 р.» [19, с. 576].
Таким чином, над першою частиною своєї «Історії» М. В. Ломоносов працював з 1754 до середини 1758 року, а над другою частиною—з березня 1759 до лютого 1763 року; по чотири роки над кожною частиною книги. А оскільки ще «30 жовтня (1758 року. — В. Б.) Канцелярія дала друкарні ордер на друкування» [19, с. 575], то цілком природно, друкарня за новим рукописом продовжила друкувати «Історію» М. В. Ломоносова.
Однак не все було так просто: у 1763 році на престолі вже сиділа Катерина II. І цілком зрозуміло, що нова мітла мела по–новому.
Послухаймо самого Михайла Васильовича. У супровідній записці до Академії наук 28 лютого 1763 року він писав:
«У Канцелярію Академії Наук додається при цьому для друкування перший том Російської історії, що складається з двох частин і містить у собі російські діяння від самої давнини аж до смерті великого князя Ярослава Першого, тобто до першого головного розділу самодержавства російського; (далі) йдуть ще дві частини цього ж тому (!!! — В. Б.), перша — до Батиєвого нашестя, тобто до російського поневолення татарами, друга — до великого князя московського Івана Васильовича, коли Росія зовсім звільнилася від татарського насилля. Цю книгу я не маю наміру друкувати, як вона розпочата, з примітками і скороченнями на полі, а тільки з самими цитаціями авторів; а примітки я долучу в кінці…» [19, с. 576].
Новий текст «Історії» М. В. Ломоносов здав до друкарні і «було почато новий набір, який склав 17,5 аркушів» [19, с. 576].
Тобто праця М. В. Ломоносова мала в набірному варіанті понад 310 сторінок. Зверніть на це особливу увагу, адже факт набору 17,5 друкованих аркушів засвідчив керівник друкарні А. Ликов.
Однак на початку 1765 року М. В. Ломоносов помер, і друкування його «Історії» було зупинене.
«25 серпня 1766 р. фактор друкарні А. Ликов знову доносив Канцелярії: «Нині ж ця історія, за відсутності в топографії продовження оригіналу, не друкується» [19, с. 576].
«Канцелярія послала… (Академії наук. — В. Б.) примірник… тексту, вимагаючи «яко про вчену справу, у панів академіків думки…» [19, с. 576].
«Уже наприкінці жовтня 1766 року «за надісланим з Канцелярії Академії наук оригіналом до пам’ятної Історії — титулу, передмови та змісту, надруковано 2425 примірників…» [19, с. 577].
«Частина екземплярів заводу (друку. — В. Б.) 1766 року закінчується словом «Кінець»; інші екземпляри закінчуються словами «Кінець другої частини» і в них у нижньому правому кутку останньої сторінки надруковане слово «Частина», яке є переносом до третьої частини, що не збереглася» [19, с. 577].
Цей довгий перелік невигаданих пригод, які відбувалися з «Історією» М. В. Ломоносова, я наводжу неспроста. Читачі мусять переконатися, що навіть праці такого російського патріота–історика, як М. В. Ломоносов, перебували під постійним жорстким контролем. Починаючи з часів Петра І, жодного вільнодумства в російській історіографії не допускалося. Видана «Історія» М. В. Ломоносова закінчується 1054 роком і налічує 140 сторінок. Решта матеріалу «до часів великого князя московського Івана Васильовича… не збереглася».
Мені особисто довелося працювати з книгою М. В. Ломоносова видання 1766 року, і можу засвідчити: книга просто обірвана в тексті і надрукована в першому варіанті, бо «примітки долучені (не) наприкінці», а на полях книги.
Отже, Катерина II ще 1766 року, перебуваючи на престолі тільки чотири роки, взяла під особистий контроль видання праць В. М. Татіщева та М. В. Ломоносова.
«Історію» М. В. Ломоносова імператриця, щоби не спокушати долю, вирішила видати в Петровому апробованому варіанті. Напевне, продовжити її текст до 1206 року не дало змоги чи то трактування матеріалу, чи то небажання попрацювати з ним. Катерина II в 1766 році ще не була фахівцем «з історії російської». У ті роки вона лише ступила на «стежку російської історії». Ставши на «шлях творення», вона спершу довірилася своєму землякові— німцю Г. Ф. Міллеру.
Якщо з «Історією» М. В. Ломоносова вчинили, як звичайно, грубо, то працю В. М. Татіщева Г. Ф. Міллеру було велено вивчити і довести «до прийнятної кондиції». Не варто забувати, що «Історія» В. М. Татіщева служила першоджерелом навіть для М. В. Ломоносова. Удосконалити належало саме першоджерело. І книгу В. М. Татіщева в інтерпретації Г. Ф. Міллера під жорстким контролем і наглядом Катерини II почали друкувати. У 1768 році вийшла перша книга «Історії» В. М. Татіщева, в 1773 році — друга, в 1777 — третя.
Але звертаю увагу читачів на той факт, що весь матеріал трьох виданих книг охоплював час до 1238 року, тобто отримав дозвіл на видання тільки матеріал, апробований Петром І.
Уже за часів Катерини II існувало кілька редакцій «Історії» В. М. Татіщева. Абсолютно різних. Без сумніву, сам Татіщев писати і поширювати взаємовиключні тексти «Історії» не міг — хоч як би намагалися нав’язати нам цю думку російські історики.